Про уродженця прикарпатського села Заланів згадують як про людину надзвичайної доброти, порядності, чудового майстра-столяра, патріота і хороброго воїна. На фронті Ігор Мартиняк був молодшим сержантом 1-ї стрілецької роти 75-го батальйону 102-ї бригади. Загинув у бою в районі Гуляйполя 6 листопада 2023 року.
Я не можу усвідомити, що його вже немає, не можу говорити про синочка був, жив... Він є, живе... У моєму серці, в молитвах, у спогадах, у своїх дітях, в Україні, за яку віддав життя, — зі сльозами каже Галина Мартиняк, мати воїна. — Мій чоловік працював водієм, я в — колгоспі. Маємо ще дві доньки. Син був середульший”. Мати згадує, що Ігор з дитинства був допитливий. З великою цікавістю слухав розповіді діда Михайла про УПА. А ще дуже любив риболовлю. Проте коли приходив на річку чи ставок і бачив, що береги засмічені, то кидав вудочки та прибирав. Піклувався і про занедбані могили на сільському цвинтарі. Коли йшов з мамою вшанувати пам’ять рідних, то, як побачив, що якусь могилу давно ніхто не прибирав, брався до роботи. Охоче грав з батьком у шахи і дуже картав себе, що, коли тато був уже хворий, не дограв з ним партію. Останню...
Після закінчення школи Ігор вступив у Перемишлянське ПТУ, вивчився на бухгалтера. Проте за фахом не працював. Швидко освоїв столярну справу і став добрим майстром. З особистим життям у чоловіка тоді, на жаль, не складалося. Із першою дружиною він розлучився, проте дбав про сина Максима.
Під час Революції Гідності, аби мама не хвилювалася, сказав, що їде у відрядження на Закарпаття — складати меблі. Сам же помчав до Києва. “Все-таки за кілька днів признався, де є, бо не міг, не любив обманювати, був кришталевої чесності дитина”, — мовить далі пані Галина. Згодом Ігор з нареченою Оксаною поїхав на заробітки до Польщі. Жили у місті Познань. Жінка працювала в цукерні, чоловік — на бетонному заводі. Коли розпочалася велика війна, Ігор Мартиняк повернувся додому. “Я плакала, не хотіла відпускати, ми ж чекали дитину, але коли чоловік щось вирішив, то так воно і мало бути, — згадує Оксана. — Сказав мені: “Ви тут у безпеці, а як ми не підем воювати, то вороги прийдуть у наші хати”. До речі, коли у 2014-му розпочалися бойові дії на Сході країни, Ігор Мартиняк хотів йти до війська, але його не взяли через поганий зір. Як і в перші дні повномасштабного вторгнення. Але зрештою прикарпатець домігся свого.
Тим часом у його нареченої через хвилювання почалися проблеми з тиском. Оксана народила сина семимісячним вагою 760 грамів. Дитину заледве врятували. Маля вирішили назвати Тадеєм на честь апостола Юди-Тадея. У жовтні 2022-го Оксана з дитиною повернулася в Україну та одружилася з коханим. А наступного дня після весілля малюка охрестили. Ігор був неймовірно щасливий. Навіть взяв собі позивний “Тадей”, на честь сина.
Ігор умів підбадьорювати. Побратими згадують про “Стіну духу”, яку воїн створив на фасаді оселі, в якій жив на передовій. На неї захисник прикріпив дитячі малюнки та українські прапори. Кажуть: ця стіна справді додавала сили воїнам перед бойовими завданнями. А ще у неділю та на державні свята чи тоді, коли не було боїв, він обов’язково одягав вишиванку.
...6 листопада воїн зателефонував дружині. Оксана, заклопотана малим сином, не могла відповісти. Коли ж подзвонила чоловікові наступного дня, то їй з болем повідомили, що коханого не стало. Добу його тіло не могли забрати з поля бою через сильні обстріли. Згодом побратими розповідали, що, коли вороги наблизилися впритул, він не покинув позиції. Попри важкі поранення, Ігор продовжував оборону й поліг зі словами “Слава Україні!”
Поховали Героя на Львівщині, у селищі Верхнє Синьовидне, де тепер мешкають Оксана із Тадеєм. У могилу мати поклала синові його улюблену вишиванку...
