Афганець Амруддін. Як живе чоловік, якого вважають зниклим 30 років тому українцем

Перші ексклюзивні подробиці про життя чоловіка, який 30 років тому зник в Афганістані.
 
Ця історія сколихнула всю країну. Пошуки 55-річного Ігоря Бєлокурова могли б стати сюжетом пригодницького роману. І нема сумніву: колись про це обов'язково знімуть фільм. Адже те, як обернулося життя простого хлопця зі села Велика Глушка, що на Волині, вражає, пише газета "Експрес".
 
...У березні цього року українські геологи випадково натрапили на афганця, що аж ніяк не скидався на місцевого. Чоловік сказав, що його звати Амруддін. А ще вимовив два слова — "волин" та "колодяз". Він не пам'ятав ні рідних, ні того, де народився. Відео зустрічі з Амруддіном виклали у мережу. І вже невдовзі люди впізнали в "афганці" хлопця з Волині. Ветерани Афганістану взялися за пошуки зниклого українця, організувавши групу "Пернач".
 
"Пошуки тривали з кінця квітня. Через афганських друзів ми заслали на північ проповідників, шпигунів, що добре знають свою справу. Вони прочесали 22 стоянки туркменських племен уздовж річки Амудар'я — територію площею 18 тисяч квадратних метрів! — розповідає "Експресу" Олег Чуйко, член пошукової групи "Пернач", учасник бойових дій в Афганістані. — Та, як виявилося, геолог, який знайшов Амруддіна, дав хибну інформацію. Жодного стосунку до туркменських кочових племен українець не мав.
 
Однак невдовзі наші знайомі, представники місцевої влади, вийшли на слід двох бандитів — чорних археологів. Ті знали, де живе українець. За інформацію зажадали 4 тисячі доларів. Ми не заплатили, та врешті дізналися, у якому саме кишлаку живе Ігор".
 
 
До Бєлокурова послали розвідника. Хоч у тому районі діють загони ІДІЛ, Халедові Касімі вдалося побачитися з українцем.
 
На Ігоревому тілі — численні шрами. На руках, ногах, голові — сліди від порізів, вогнепальної зброї, побиття. Військові  вжахнулися, коли це побачили. Чоловік пережив справжнє пекло. Худий, але м'язистий. В очах — неабияка сила, мабуть, та, яка втримала його на цьому світі.
 
"Розвідник передав Ігореві відеозвернення мами. "Повертайся сину, ніхто тобі не загрожує, ображати не буде, Україна вільна від Росії. Я тебе чекаю, перед смертю хочу побачити й обійняти", — казала сину Антоніна Бєлокурова. Хоча слова йому перекладали, на емоційному рівні він сам усе зрозумів", — розповідає далі Олег Чуйко.
 
"Далі була наша зустріч. Діяли дуже обережно. Якби місцеві дізналися, що Амруддін спілкується з кафірами, тобто невірними, його могли вбити, — згадує Олег. — Наші спільники декілька разів змінювали місце зустрічі, телефонували і казали, куди приїхати. Тут триває війна... Ми міняли автомобілі, якими пересувалися, приміщення, де зустрічалися..."
 
Коли 55-річний Ігор побачив українців, не стримував емоцій. На очах з'явились сльози. Ще більше його розчулили подарунки, які привезли  побратими.
 
"Я подарував свій тепловізор, бо ж доводиться воювати з талібами вночі, форму з АТО, сувеніри дітям, хустки жінкам, — каже Олег Чуйко. — А головний подарунок Ігореві дістався від мами. Вона передала ціпок, з яким ходила двадцять років. Хотіла, щоб Ігор відчув її дотик. Він  притиснув ціпок до грудей... Тепер та паличка стоїть на почесному місці в його домі".
 
Амруддін постійно розпитував про Україну. Спілкувалися через перекладача, адже рідну мову він забув. В Ігоря — амнезія. Лише час від часу з його уст виривалося: "Мама Україна салом", тобто "вітання мамі в Україну".
 
 
"Ми накрили стіл, та Ігор і шматка до рота не взяв. Пив чай. Наші хлопці привезли горілку, спитали, чи вип'є. Сказав, що тут — ні, бо не можна, а от в Україні — залюбки".
 
У чужій країні Ігор прийняв іслам, узяв ім'я Амруддін. Працює на місцевий загін самооборони. Коли треба, воює, а в інший час працює на командира.
 
"У нього є шматок землі, який він мусить обробляти. Вирощує пшеницю, мигдаль, має худобу. Урожаєм та здобиччю, захопленою під час воєнних дій, ділиться з командиром, — веде далі співрозмовник. — Той командир на ім'я Малла — дуже агресивна людина. Поводиться із Амруддіном, як із наймитом, хоча, за тутешніми законами, мусульманин не може взяти раба-мусульманина...
 
Та Ігор мусить слухатися, бо потрібні гроші. У нього велика родина — дружина, двоє синів віком 22 і 18 років, три доньки — їм 15, 13 й 11 років.  Хлопці працюють у тутешньому магазині. Місцеві кажуть, що Амруддін — майстер на всі руки. Що б не поламалось — несуть до нього ремонтувати. Порядний,  не п'є, не курить".
 
Родина мешкає в одноповерховому будинку, тут — п'ять кімнат. Як розповідають пошуковці, Ігор не каже, бідно живе чи заможно. Але телефон у нього хороший — айфон. Та чи купив, чи добув як трофей, не зізнається.
 
...Як відомо, Ігор Бєлокуров воював в Афганістані в окремому десантно-штурмовому батальйоні Загальновійськової армії ТуркВО. Військові дислокувалися у місті Кандагарі.
 
За словами учасників пошукової команди, 9 квітня 1988 року під час  бойових дій під Кандагаром прапорщик Бєлокуров зник безвісти. Оскільки тоді тривав відвід військ СРСР й точилися запеклі бої, його зникнення вчасно не помітили.
 
Ігор пригадує минуле уривками.
 
"У нього є спогади з того часу, як почав воювати з талібами у складі підрозділів об'єднаних Сил північного альянсу. Показуючи рвану руку на лівій руці, пригадав, що їхав у танку чи бронетранспортері, прогримів вибух. Це було у 1992 — 1993-му. А що сталося до цього, як він тут опинився — поки що не відомо", — розповідає пан Олег.
 
Фахівці сподіваються, що повернення в Україну допоможе йому згадати все.
 
"Він дуже хоче вернутися, жити на рідній землі. Звісно, приїде не сам. Не залишить своїх дітей та дружину, бо тоді місцева банда може продати їх у рабство, — пояснює Олег Чуйко. — Наразі триває експертиза ДНК. Як тільки матимемо підтвердження походження Ігоря, з виготовленням документів проблем не буде. Я залишив йому гроші на закордонний паспорт. Терміновий коштує 200 доларів, чекати на нього потрібно місяць. Та все, як там кажуть, у руках Аллаха".
 
 
Коли українці прощалися з Ігорем, він передав мамі дорогу персидську шаль, а родичкам — хустини. І п'ять кілограмів мигдалю, який власноруч виростив. Мама зраділа подарункам. Та щасливою буде тоді, коли пригорне сина, якого не бачила тридцять років...
 
Якщо у Вас не відображаються фото чи відео, перейдіть, будь ласка, до повної версії сайту
 
Головні новини за добу — в нашій щоденній розсилці y Telegram 
 
Юлія ГОЛОДРИГА
 

 

ГОЛОВНІ НОВИНИ

19.11.2018
:
18.11.2018
показати більше