Чи принесуть миротворці мир?

 
Розмови про миротворчу місію на Донбасі точаться вже не перший рік. Спершу з такою ініціативою виступив Петро Порошенко, він навіть обговорив цю ідею з Генсеком ООН Антоніу Гутеррешем, пише газета "Експрес".
 
На переконання українського Президента, повноцінна миротворча місія з всеосяжним мандатом може сприяти досягненню головної мети — відновлення миру на Донбасі. Західні партнери готові підтримати ініціативу Києва. А от Росія ніяк не погоджується. То категорично проти, то висуває свої умови щодо введення "блакитних шоломів".
   
Як зазвичай формують миротворчий контингент і чи скерування його в зону конфлікту може гарантувати мир? Про це — у розмові з першим заступником директора Центру "Нова Європа" Сергієм Солодким і експертами зі зовнішньої політики, міжнародних відносин та безпеки Геннадієм Друзенком та Олександром Даниленком.
 
— Які функції зазвичай покладають на миротворців? 
 
Г. Друзенко: — Головне завдання миротворчих місій — розведення сторін, що ворогують, стале припинення вогню, створення передумов для подальших переговорів та для запровадження цивільної адміністрації. І їм зазвичай таки вдається розвести ворогів. А от із реалізацією інших цілей виникають труднощі.
 
С. Солодкий: — Миротворчі операції бувають різного характеру: зі встановлення миру, з підтримання миру, з примушення до миру, з відбудови миру. Яку саме функцію виконуватиме місія — залежить від рішення Ради Безпеки ООН.
 
Для прикладу, місія з підтримання миру стежить за дотриманням перемир’я, відведенням військ, демілітаризацією та ситуацією на лінії розмежування. Місія зі встановлення миру має розширений мандат, а саме — одержує поліційні повноваження у буферній зоні та допомагає у переговорах щодо мирної угоди.
 
Місія з відбудови миру (її ще називають багатовимірною) допомагає в економічній відбудові, реформуванні поліції, армії, судової системи, проведенні виборів і так далі. Усі ці місії відряджають зі згоди сторін. 
 
А от місія з примусу не потребує згоди сторін конфлікту, її діяльність спирається на Хартію ООН щодо застосування сили для реалізації цілей операції.
 
Неозброєні або легко озброєні місії з обмеженими мандатами фактично не мають ефекту для підтримання миру. Понад те, обмежений мандат місії не тільки не сприяє миротворчому процесу, а може навіть збільшити рівень агресії, наприклад, щодо цивільного населення. Багатовимірні місії або місії з примусу значно ефективніші, особливо у ситуаціях, коли конфлікт ще триває.
 
— Якою є процедура залучення "блакитних шоломів" до країни?
 
Г. Друзенко: — Держава повинна звернутися до Ради Безпеки ООН і Ради ЄС із проханням про розгортання миротворчої операції. Після такого звернення Радбез ООН проводить консультації. Якщо є згода на скерування місії, Генсек Організацій подає на розгляд Радбезу доповідь із пропозиціями щодо мандата та чисельності місії. Радбез затверджує мандат і чисельність місії, а Генасамблея ООН — бюджет.
 
— Хто фінансує діяльність місії?  
 
О. Даниленко: — Якщо її відправляють під мандатом Об'єднаних Націй,  то фінансує ООН. Якщо під мандатом Євросоюзу, то ЄС. Зазначу, що левова частка миротворчого бюджету ООН — це гроші США, ЄС та Японії. Тобто так чи інакше ЄС платить за будь-яку місію.
 
— Чи можете навести конкретні приклади роботи миротворчого контингенту?
 
Г. Друзенко: — Перша миротворча місія була сформована одразу після створення ООН для вирішення ізраїльсько палестинського конфлікту. Минуло понад 70 років, а миротворці перебувають у зоні напруги досі, адже конфлікт триває. Ізраїль за цей час розширив свої межі щонайменше удвічі. Тобто ми бачимо: якщо немає потужного гравця, що може змусити сторони до миру, то місія цього зробити не може.
 
Ще один приклад — миротворча місія у Кашмірі, на кордоні Індії та Пакистану, триває з 1949 року. Миру між країнами також немає досі, час від часу там поновлюються бойові дії.
 
Найганебнішою сторінкою в історії місій є приклад боснійської Сребрениці, коли голландські миротворці не лише не захистили мирне населення від сербського війська під командуванням генерала Радка Младича, а й не змогли запобігти етнічним чисткам.
 
Нагадаю, тоді за декілька днів у присутності миротворців розстріляно й вирізано понад 7 тисяч цивільних боснійців. Лише втручання НАТО, потужних  ударів військової авіації, дало змогу припинити винищення людей. А  згодом і деблокувати Сараєво, яке було в облозі понад три роки.
 
С. Солодкий: — Досвід Грузії 1993 — 2008 років засвідчує: навіть якщо місія має мандат авторитетних міжнародних організацій (ООН та ОБСЄ), але не має військового компонента та спроможності захистити себе, то стає вразливою і залежною від сторін конфлікту.
 
Якщо говоримо про Грузію, то місія ООН в Абхазії та місія  ОБСЄ у Південній Осетії покладалися на "миротворчі сили СНД", які фактично складалися зі Збройних сил Росії й тим самим легітимізували їхню присутність у зоні конфлікту. Миротворчі місії СНД не тільки не запобігли ескалації, а й були одним із політичних та військових інструментів Росії.
 
— Чи є приклади успішних миротворчих місій?
 
О. Даниленко: — Після того як у 1996 — 1998 роках  були введені миротворці до Хорватії, воєнні дії там припинилися.  Але місія не змогла спочатку реалізувати основні завдання — запровадити правовий порядок і повернути окуповані території під контроль держави. Певний час у Хорватії зберігався статус-кво, який її не задовольняв.
 
Ситуація була схожа на кіпрську: лінія розмежування пролягала між окупованими і підконтрольними державі територіями. Але згодом завдяки миротворцям хорватський уряд здобув можливість розпочати мирну реінтеграцію, яка була ефективною.
 
Г. Друзенко: — Зауважу, що до цього моменту Хорватія створила потужну армію, провела операцію "Блискавка", завдяки якій була звільнена південна частина окупованих земель. Можливо, серби тоді просто не наважилися активно втручатися в ситуацію, і місія ООН спрацювала. 
 
— Яка ймовірність того, що на Донбасі таки запрацює миротворча місія ООН? Чи може вона бути корисною для нас?
 
Г. Друзенко: — Як відомо, рішення про запровадження миротворчої місії ухвалює Рада Безпеки ООН, де Росія має право вето. Тому миротворців на Донбасі можемо побачити лише в єдиному випадку — коли формат місії вдовольнятиме Москву. В іншому разі вона накладе вето. Варіантів, які б підходили і Україні, і Росіі, поки що немає.
 
Багаторічна історія миротворчості підтверджує: якщо сторони шукають вихід зі ситуації, але не довіряють одна одній, то місія ООН як нейтральної сторони може бути корисною. Якщо ж сторони не шукають виходу зі ситуації (а цього з боку окупантів на Донбасі ми не бачимо), то з місії або не буде користі, або вона, як свідчить боснійський досвід, може стати пасткою для сторони, що довірилась. Росія не має бажання врегулювати конфлікт. Їй в Україні потрібна рана, що кровоточить.
 
С. Солодкий: — Москва не зацікавлена у миротворчій місії згідно з мандатом, який пропонують Україна і її західні партнери. Тому у найближчій перспективі це навряд чи станеться. Принаймні до виборів у нас,  президентських і парламентських, Кремль не врегульовуватиме конфлікту. Понад те, Москва використовуватиме його для впливу на виборчу кампанію.
 
Головні новини за добу — в нашій щоденній розсилці y Telegram 
 
Наталія ВАСЮНЕЦЬ
 

ГОЛОВНІ НОВИНИ

19.11.2018
:
показати більше