Гімалайська вершина Аннапурна (8091 метр над рівнем моря) десята у світі за висотою. Однак підкорити її інколи важче, ніж Еверест. А цього сезону це був саме той випадок.
Погода була жахливою, й альпіністи ніяк не могли вирушити з третього висотного табору на штурм вершини. Коли відкрилося коротеньке погоднє вікно, кожен мав вибір — або ризикнути і спробувати дістатися вершини, або хутчіш повертатися униз, щоб знову не потрапити у буревій.
Українці вирішили йти вгору. Ірина Галай з Мукачева та Ірина Караган з Дніпра успішно дісталися вершини, пробули там майже годину і почали спускатися. До речі, вони стали першими українками, які підкорили цю гору.
Зійти на вершину Аннапурни запланував і харків’янин Павло Сидоренко. На його рахунку вже були сходження і на вершини К2, і на Манаслу, і на Еверест. Тобто досвіду йому не позичати. Але...
Коли Ірина Галай спускалася з гори по особливо небезпечному місцю без мотузок, то побачила, як непальські шерпи намагаються допомогти якомусь альпіністу, що нерухомо лежить на схилі. “Я лише згодом дізналася, що це був наш Павло Сидоренко. Виявилось, він знепритомнів під час підйому на ділянці вище від четвертого висотного табору”, — сказала Ірина Галай.
Усі альпіністи поспішали зі сходженням, щоб встигнути досягти вершити, отож Павло Сидоренко вирушив приблизно у той самий час, що й дівчата. Тому можна припустити, що на схилі гори у вічній мерзлоті він пролежав непритомний декілька годин.
За 200 метрів від четвертого висотного табору шерпи на мотузках почали спускати Павла униз. Він був нерухомий і не міг говорити. Чеська альпіністка мала з собою екстрену адреналінову ручку, яку приклала до його стегна. Після цієї ін’єкції Павло прийшов до тями, підвівся на ноги, але рухатися самостійно йому було вкрай важко. Шерпи прив’язали його до себе мотузками і так дісталися четвертого висотного табору. Вже там Павлові зробили укол, і йому стало краще. Проте самотужки дістатися до цивілізації він усе одно не міг. Тоді рятувальники застосували вертоліт і його та ще декількох виснажених альпіністів з обмороженнями евакуювали вниз.
“Я спілкувався з Павлом, коли він лежав у непальській лікарні, — каже президент Харківської федерації альпінізму, володар престижного титулу “Сніговий барс” Геннадій Копейка. — Він розповідав, що того дня були жахливі погодні умови, сильний мороз і вітер, що під час підйому йому стало погано. А далі Павло нічого не пам’ятає. На щастя, його життю вже нічого не загрожує. Звісно, дивно, що альпініст з таким досвідом і витривалістю не дійшов. Але добре, що залишився живий. А от наших дівчат варто привітати. Українки ще ніколи не підкорювали Аннапурну, а тепер маємо одразу подвійне сходження. Молодці”.
Щоправда, сходження Ірині Караган ще можуть не зарахувати. Річ у тім, що, за правилами, підкорення гори вважається повноцінним, коли альпініст сам вийшов з базового низового табору і сам повернувся з вершини до нього. А Ірина Караган, коли дізналася, що трапилось з Павлом Сидоренком, сказала, що самого його не залишить, і повернулася з ним з третього висотного табору униз гелікоптером. Хоча всі довкола відраджували Ірину, мовляв, доклала так багато зусиль, вклала стільки грошей і ризикуєш усе втратити. Але вона вчинила по-людськи, не покинула товариша у біді. Чи зарахується їй це сходження, нині вирішує Міжнародна федерація альпінізму.
