Швейний цех у селі Чижівка розгорнули навесні цього року в центрі культури та дозвілля. Тут 11 небайдужих жінок шиють одяг для потреб військовослужбовців. За понад дев’ять місяців уже виготовили та передали на фронт майже дві тисячі виробів!
“Ми стали активно волонтерити з листопада минулого року. Отримали запит від воїнів на теплі шкарпетки, в’язали їх спершу шпицями і відправляли на фронт. Одна із жінок удома мала машинку для в’язання й розповіла про її переваги. Адже це справді удвічі швидше, аніж в’язати руками, — розповідає волонтерка Віта Очеретяна. — Невдовзі завдяки повідомленню у соцмережі і добрим людям з різних областей ми вже мали п’ять машинок. Тож тепер за тиждень можемо зв’язати сотні пар шкарпеток. Навесні, коли потреба у теплих шкарпетках відпала, вирішили шити одяг для військових. До речі, я за освітою швачка, але ні дня за фахом не працювала. Та заради нашої армії пригадала старі знання й разом із сусідкою стала шити футболки та білизну для поранених воїнів і передавати у шпиталі. Потім волонтерська організація солдатських матерів Корсунь-Шевченківщини надала нам ще кілька швейних машин, тепер ми їх маємо десять. Тож до роботи в цеху приєдналися жінки не лише із Чижівки, але й з сусідніх сіл”.
Збираються волонтерки щодня, крім неділі. Шиють по 4 — 5 годин. Узимку до асортименту додали балаклави і термокостюми. Тканиною та нитками допомагають швейні підприємства та меценати. Долучаються до доброї справи й місцеві школярі, які на уроках трудового навчання шиють шопери та ляльки-мотанки, а вторговані за них кошти передають у швейний цех. Частину матеріалів майстрині купують на кошти, зібрані під час благодійних ярмарків.
“Кожну деталь ми окремо креслимо, вирізаємо, тоді шиємо. Вкладаємо у вироби всю душу! Наприклад, волонтерка Світлана Дейнега, яка ніколи не шила, долучилась до нашої благородної справи у свій спосіб. Вона прасує одяг. А в пані Віри, яка вже на пенсії, півтора року тому син зник безвісти на передовій. То вона приходить до нас, сідає за машинку й каже, що шиттям відвертає погані думки, — додає співрозмовниця. — Кравчиня Надія Тіторенко їздить із сусіднього села, вона і господарство чимале має, і нам допомагає. Все встигає. Хлопці з передової часто нам пишуть слова вдячності, дарують прапори з підписами. І це надихає. Хочеться зігріти кожного захисника, який тепер воює в окопі”.