Попри поважний вік, він досі бадьорий, порається по господарству, допомагає воїнам, бере активну участь у громадському житті рідного села П’ядики, що на Прикарпатті. А ще — багато читає і досі ходить босоніж. Запевняє: до лікарів упродовж життя майже не звертався.
Пан Сікорський зауважує, що зійти на Говерлу було його давньою мрією. Але збулася вона аж на 80-річчя. “Перед ювілеєм задумався і так собі “помінив” (пообіцяв. — Авт.), що коли вже дожив до такого віку, то треба вийти на Говерлу. Бо живу тут недалеко, а на горі нашій знаній ще не був”, — розповідає чоловік. Про свою мрію пан Роман упродовж року розповідав синові, який зрештою допоміг її втілити. Роман Сікорський (молодший), вчитель трудового навчання та волонтер, зібрав чималеньку компанію для походу. Разом з його батьком на Говерлу піднімалося 22 особи, серед яких був і місцевий воїн Роман Костюк, що приїхав у відпустку. Підтримували дідуся і онук та двоє правнуків віком 9 і 7 років.
Із села мандрівники виїхали о 6-й ранку. З турбази “Заросляк” на гору піднімалися впродовж чотирьох годин. Вісім разів зупинялися на короткий перепочинок. “Можете не вірити, та коли я йшов угору, то втоми не відчував, — мовить пан Роман. — І я йшов босоніж, хоча в наплічнику мав взуття. Як вийшов на вершину, так радісно стало на душі. Бо я зміг! Довго роздивлявся чудові карпатські краєвиди, думав, наскільки ж красива наша земля. Години три ми сходили вниз. Десь на третині шляху почали боліти ноги вище колін. Та швидко відновився, бо хіба ж я не козак”.
“Невже ноги не натерли?” — запитую ювіляра. “Та ви що! У мене ступні кращі та міцніші, аніж будь-яке взуття, — жартує пан Сікорський. — Удома ноги помив, добре виспався, а вранці — знову до роботи”.
Прикарпатець розповідає, що походить з давнього і славного роду. Його прадід, Лев Сікорський, був знаним інженером-будівельником. Після закінчення школи Роман навчався у сільськогосподарському технікумі. Працював бригадиром тракторної бригади, чотири терміни був головою сільради. Завжди, попри посади, багато працював, займався домашнім господарством, вів здоровий спосіб життя, любив читати книжки й газети. Активним у праці та в житті пан Роман залишається й досі.
Вже 30 років прикарпатець ходить босоніж! Каже, що йому так добре. “Люди цього не розуміють, диваком вважали, дехто пропонував мені взуття купити чи подарувати, думали, що я не маю грошей, — з усмішкою зізнається чоловік. — Тепер усі в селі звикли, що я топчу землю босими ногами. Взуваюся лише коли дуже холодно або як йду до церкви”.
До речі, пан Роман упродовж життя майже не хворів. Коли діймала застуда, лікувався трав’яними чаями або домашнім молоком зі... смальцем.
