За два місяці до свят із верби та ясеня розпочинають виготовляти дерев’яні обрядові іграшки. А напередодні Старого Нового року (який цьогоріч святкуватимемо у ніч з 31 грудня на 1 січня), хлопчаки складають фігурки в полотняні торби й у супроводі старших йдуть до сусідів, хрещених, родичів, знайомих. У кожного — декілька десятків дерев’яних “бичків”, але не менше як 40.
Зайшовши в хату, діти кажуть: “Ловіть бички” або “Чи пустите в хату з бичками?” та пропонують кожному члену родини витягнути з торби ту чи іншу фігурку. “Коли витягнули, то діти розповідають, що це означає. Скажімо, якщо чоловік з родини взяв з торби невеличку лавку, то він буде увесь рік сидіти, а багатство до нього саме прийде”, — каже Ольга Слободян, директорка Снятинського художньо-меморіального музею Василя Касіяна. — Якщо жінка вибрала лопатку для виймання хліба з печі, то це символ того, що сім’я буде ситою і здоровою. Коли неодружена дівчина витягає парну дерев’яну фігурку, зав’язану червоною стрічкою, то має готуватися до весілля”. Вибрані фігурки господарі залишають собі, зберігають на почесному місці, дехто навіть за ікони кладе. За добрі віншування дітям віддячують смаколиками або грошима. Носять “бички” лише хлопчики. Так, у селі Балинці, що на Снятинщині, це обов’язково мають бути хлопчики віком 3 — 6 років, а в інших селах віншувати ходять й старші діти, до 9 років. Це теж стара традиція, бо малі хлопчики здавна були символом добрих вісток. Та й коли маленька дитина зі сповненими довірою та впевненістю оченятами каже, що ти будеш щасливий, багатий, розумний, у твоїй господі буде весілля, дітей та онуків роститимеш, то й кожен уже ніби програмує себе на добро на увесь наступний рік. “Назва “бички” походить, вочевидь, від фігурок биків, — розповідає Тетяна Вовк, методистка Снятинського будинку культури. — Здавна у покутських селах, і не тільки, достаток родини вимірювали кількістю худоби”. І оскільки суть передноворічного звичаю — побажання здоров’я, добра, благополуччя, добробуту, в тому числі й матеріального, то “носити бички” означає “приносити добро в хату”. А от ще одні обрядовання дітям віддячують смаколиками або грошима.
Носять “бички” лише хлопчики. Так, у селі Балинці, що на Снятинщині, це обов’язково мають бути хлопчики віком 3 — 6 років, а в інших селах віншувати ходять й старші діти, до 9 років. Це теж стара традиція, бо малі хлопчики здавна були символом добрих вісток. Та й коли маленька дитина зі сповненими довірою та впевненістю оченятами каже, що ти будеш щасливий, багатий, розумний, у твоїй господі буде весілля, дітей та онуків роститимеш, то й кожен уже ніби програмує себе на добро на увесь наступний рік.
“Назва “бички” походить, вочевидь, від фігурок биків, — розповідає Тетяна Вовк, методистка Снятинського будинку культури. — Здавна у покутських селах, і не тільки, достаток родини вимірювали кількістю худоби”. І оскільки суть передноворічного звичаю — побажання здоров’я, добра, благополуччя, добробуту, в тому числі й матеріального, то “носити бички” означає “приносити добро в хату”.
А от ще одні обрядові іграшки — “чінчики” — діти носять лише у ті родини, де є неодружені дівчата. Ці обрядові іграшки завдовжки до 30 сантиметрів роблять з вербових гілок або прутиків ліщини. За словами Тетяни Вовк, кожен “чінчик” зверху проколюють і просувають в отвір кольорову нитку з китицями. А по довжині вирізають орнаменти, переважно геометричні. Зайшовши до господи, де проживає панна, хлопці питають: “Чи треба щастя і здоров’я у хаті?” Їм, звісно ж, відповідають: “Треба”. І хлопці залишають там “чінчики”. Є повір’я: що більше “чінчиків”, то більше буде в тій чи іншій родині везіння й добра.
“Бички” та “чінчики” — це відголос давньої сільської магії, заворожування на добро, здоров’я, щастя, творення нових родин, народження дітей, приплід худоби... Хтось може сказати, що це давнина, архаїка, проте це традиції, якими багата наша Україна. І добре, що вони ще живуть. Адже миру, достатку й благополуччя нам у новому році дуже й дуже треба”, — підсумовує пані Вовк.