Віднедавна мешканців Грушківського психоневрологічного інтернату, що на Львівщині, стали залучати до праці. При закладі є поле, де вирощують овочі для потреб інтернату, сироварня, а також тут утримують
свійських тварин. Підопічні працівників лікарні спершу самі напрошувались у помічники. А потім, коли в інтернаті помітили позитивний ефект трудотерапії, стали залучати хворих до неї активніше — втім лише за бажанням.
“У нас мешкають люди з різними психоневрологічними розладами, — зустрічає мене неподалік закладу Наталія Олександренко, керівниця Грушківського психоневрологічного інтернату. — Є хворі з шизофренією різних форм,маніакально-депресивними розладами, порушеннями інтелектуального розвитку та розумових здатностей...”
До трудотерапії тут залучають людей з порушеннями інтелектуального розвитку та розумових здатностей.
“Я ВИРІШИЛА, ЩО ЦЕ БОЖИЙ ЗНАК!”
Одразу ж прошу керівницю закладу показати мені сироварню. Власне вона й вирішила започаткувати її.
“Усе почалося з того, що під час переінвентаризації ми знайшли на складі величезну бочку. Працівники не знали, для чого вона призначена, проте я здогадалась — адже займалася сироварінням як хобі, а потім пройшла дворічне навчання на сировара у Німеччині. Тож те, що ми віднайшли на складі, було інвентарем для приготування сиру. Я вирішила, що це Божий знак!” — каже Наталія Олександренко.
Разом із колегами цю бочку пані Наталія помила, й вона була готова для сироваріння. “Опісля деяке обладнання нам надав на три роки підприємець. Цілком безоплатно, але з умовою, що будемо використовувати його за призначенням, — каже вона. — Загалом ми витратили 250 тисяч на створення сироварні — усе це за кошти інтернату”.
Ось цю бочку для варіння сиру випадково віднайшли на складі інтернату.
А звідки ж кошти в інтернаті загалом? “Приблизно 14 мільйонів до нашого бюджету щорічно надходить від Львівської обласної ради, на балансі якої ми перебуваємо, — каже Наталія Саковська, головна бухгалтерка Грушківського психоневрологічного інтернату — Ще трохи більше як чотири мільйони — це 75% з пенсійного забезпечення наших мешканців, які, згідно із законними умовами функціонування інтернату, йдуть на потреби закладу”.
АДИГЕЙСЬКИЙ, ГАУДА, РИКОТА — ВАМ ЯКИЙ ДО СМАКУ?
В інтернаті утримують приблизно 20 корів, які дають 120 літрів молока на день. “40 літрів йде на сніданок пацієнтам, — каже 54-річна Ліда Тріпник, яка 34 роки працює в інтернаті. Її посада — інструкторка з трудотерапії. — Решту ж молока використовуємо на виготовлення сиру — за день робимо приблизно п’ять кілограмів”.
Такі апетитні сири виготовляють у цьому закладі.
“Наша сироварня існує з червня, — каже пані Наталія. — З того часу ми навчилися тут варити декілька видів сирів: адигейський, гауду, рикоту, халумі, качокавалло, буратта. Маємо й сир з кропивою, і з ягодами”.
Свою продукцію, каже пані Наталія, інтернат не продає. Втім у майбутньому планують це робити, а кошти витрачати на потреби закладу.
“Наразі ж усім, що ми виробляємо, годуємо пацієнтів, — каже жінка. — Також ми розводимо стадо, аби молока було більше”.
Після розмови пані Наталія і пані Лідія показують мені сироварню. Минаємо коридор з трьома дверима. За першими — журнальний столик та крісло, кухня і душ.
“Часто буває, що після втомливої роботи хочеться охолонути — тому й душ поставили”, — коментує жінка.
Лідія Яківна відчиняє двері наступної кімнати. У ній пахне свіжим сиром. Вздовж невеликої стіни — стелаж з десятками головок та плетінок сиру — дозрівають.
Сир качокавалло, який виготовляють за італійським рецептом.
У третій кімнаті розмістили сироварню. В одному кутку тут піч. В іншому — мийка, а трохи далі — дві сироварні: більша та менша бочки. “Ми робимо сир вручну, — каже пані Лідія. — І це — справжня магія!”
В інтернаті — 70 працівників. І до сироваріння так чи інакше долучаються всі! А також до цієї праці заохочують пацієнтів — як трудотерапію.
“Праця допомагає пацієнтам зосередитися, дисциплінуватись, відчути себе важливими, корисними, — каже інструкторка з трудотерапії. — Спершу ми водили пацієнтів сюди й показували, як робиться той сир, що вони їдять. Згодом ті, хто зацікавився, змогли брати участь у створенні сиру. Загалом до роботи серед 120 наших підопічних долучається приблизно 25 осіб. Деякі з них працюють на полі, яким володіє інтернат, хтось йде на ферму, аби доглядати тварин. А шестеро осіб долучаються до виготовлення сиру”.
До цього сиру-плетенки працівниці додають ягоди із власного саду.
Аби зробити сир, працівники та пацієнти заливають молоко в охолоджувач, де зберігають його при температурі не вище 6 градусів. Потім молоко пастеризують та нагрівають до температури 70 градусів. Тоді його охолоджують до 35 градусів та додають сичужний фермент. Після цихманіпуляцій сировину, що утворюється, розливають поформах, куди додають інші інгредієнти згідно з рецептом.
Після екскурсії сироварнею я знайомлюся з 34-річною Оленою Пасєкою — пацієнткою закладу, яка долучається до варіння сиру. У цієї жінки життя було не з легких. Ще крихіткою мати віддала її в будинок малюка, звідки потім вона потрапила в дитячий будинок. “Коли я виросла, то вступила до коледжу на спеціальність пекар-кондитер і закінчила його. Пізніше потрапила сюди і вже 14 років тут живу”, — лаконічно розповідає про себе жінка.
“Історія життя чи не кожного пацієнта тут — непроста, — каже директорка закладу. — У багатьох мешканців є родичі, які не навідують їх. Дехто ж цілком самотній. У більшості навіть телефонів немає”.
ЧАРІВНА СИЛА ПРАЦІ
“Праця — одна з важливих складових програм психосоціальної реабілітації, на яку орієнтується сучасна психіатрія, — розповідає Орест Чубко, головний лікар Київського міського психоневрологічного диспансеру №1. — Трудотерапія дозволяє підвищити компетентність пацієнта, допомагає долати стрес, вирішувати особистісні проблеми. Отримання певних професійних навичок підвищує функціональний потенціал хворих. Результатом такої реабілітаціїможе стати повернення психічно хворої особи у суспільство”.
За словами фахівця, до таких реабілітаційних заходів не залучають пацієнтів, які через свій стан небезпечні для себе, навколишніх або нездатні задовольняти свої основні життєві потреби.
“Мова про пацієнтів, розлади яких супроводжуються психопатоподібними станами, або які пов’язані із зловживанням або залежністю від психоактивних речовин. А також хворих, які у зв’язку з медикаментозним лікуванням потребують цілодобового нагляду в стаціонарі. Трудотерапія не показана й тим, хто страждає від інфекційних хвороб у заразному періоді”, — уточнює лікар.
Чи не найкорисніший вид трудотерапії — помірні сільськогосподарські роботи, вважає лікар.
“Зокрема, праця на землі, із рослинами, з неагресивними тваринами, — каже фахівець. — Корисні й заняття зі створення чогось: того ж сиру, свічок, глиняного посуду. Такі справи вчать людей концентрації, якої так не вистачає більшості хворим із психічними розладами.
Також трудотерапія вчить хворих самостійності та дисципліни. До прикладу, якщо в людини порушення розвитку, то навчити її виконувати певну роботу за алгоритмом та досягати результату — надважливо. Адже такі люди мають шанс бути повноцінною частиною суспільства, проте без зайнятості у них відсутня і соціальна адаптація, — наголошує лікар. — Тож праця дійсно лікує — ці слова не є метафорою чи перебільшенням!”
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також про те, як євреї готуються до зустрічі 5782-го нового року
