Віктор Кваша із села Зелений Гай, що на Кіровоградщині, став на захист рідної країни на початку повномасштабної війни. Служив у 56-й окремій мотопіхотній бригаді. У листопаді 2022 року потрапив у російський полон, де пережив знущання й катування. Повернувшись з ворожої неволі, Віктор не опустив рук, а здійснив одну з давніх мрій — здобув професію бджоляра й облаштував пасіку.
“Від 2014 року я всіляко підтримував своїх земляків, які боронили Україну. Хоч і працював за кордоном на будівництві — у Польщі, Чехії, бо треба було забезпечувати маленьку доньку й родину. Перебуваючи далеко від дому, не раз картав себе, що не на передовій, — розповідає 52-річний Віктор Кваша. — Усе змінилося 24 лютого 2022-го. Зрозумів — маю їхати, бо країна в біді. Коли прибув до Праги, побачив на вулицях численні мітинги на підтримку України. Зрозумів: ми не самі. У Кропивницькому вразило, що вже були замальовані дорожні вказівники, бійці з тероборони стояли зі зброєю, будувались блокпости, лунали тривоги. Тоді відчув, що війна дуже близько. У перший тиждень березня пішов до військкомату, хоч досвіду служби не мав. Надворі були чималі черги з добровольців. Спершу мені відмовляли. Та зрештою домігся, що таки призвали. Потрапив до 56-ї окремої мотопіхотної бригади.
Нас відправили у Селидове, а на початку квітня — у район села Піски на Донеччині. Служив у взводі охорони, а тоді — в артилерійському підрозділі. Вже потім, у полоні, хлопці жартували: мовляв, як це артилерист, який з гармат лупить на відстань 20 кілометрів, потрапив у неволю? Та я відповідав, що за ніч артилерист може перетворитись на піхотинця. Так і сталось в листопаді 2022 року, коли мене перевели в піхоту. Біля села Невельського (Покровський район) почався наступ росіян, сили були нерівні, зв’язку не стало, і я разом із побратимами потрапив у полон. П’ять днів нас тримали в якійсь шахті, катували, вибили мені 11 зубів, зламали три ребра. Як згодом з’ясувалося, це були представники так званої ДНР. Відтак відправили мене на гауптвахту у Донецьк, там вже допитували співробітники ФСБ. Били палицями, шлангами... Важко то все згадувати”.
Воїна утримували в різних таборах на окупованій Донеччині, у російському Таганрозі. Звільнили з полону 31 січня 2024 року. Після тривалої реабілітації Віктор повернувся на фронт, але згодом за станом здоров’я демобілізувався. Влаштувався охоронцем на місцеве підприємство, та весь час марив бджолярством.
“У лютому 2025 року я звернувся до центру зайнятості, отримав ваучер і вступив у Гадяцьке аграрне училище. Мав сім місяців навчання, практику проходив на Закарпатті, — каже Віктор Кваша. — Нещодавно придбав будинок у рідному селі, який облаштовую в давньому стилі. Можливо, з часом там буде музей. Навесні заселив бджолині сім’ї, маю 11 вуликів. Коло них можу ходити годинами, як і розповідати про “божих комах”.
Качати мед мені допомагає подруга Оксана, ми разом у школі навчались. Вдвох опанували медогонку. Найбільше люблю мед із різнотрав’я, в нього дуже м’який, солодкий смак та приємний аромат. Пасічникування допомогло мені заспокоїтися, бджоли відчувають страх, агресію. Ця робота вимагає максимальної зосередженості, тож поганим думкам, як то кажуть, нема коли в голову лізти. Та й перебування серед природи — саме те, що потрібно, аби хоч ненадовго забути про пережите на війні та в полоні”.
Ветеран мріє розширити власну справу, зокрема встановити апібудинки, щоб всі охочі могли там розслабитись й оздоровитися.
