З часу заснування Лаврівської обителі минуло вже вісім століть! І донині це місце привертає увагу паломників з усієї України та з-за кордону. Адже в обителі — славна історія, яка сповнена, зокрема, численними розповідями про дива, що стались за посередництвом мощей святого Онуфрія.
Лаврівський Святоонуфріївський монастир Отців Василіян (УГКЦ)
Дата заснування: ХІІІ ст.
Головна святиня: частинка мощей святого Онуфрія.
Розташування: с. Лаврів, Старосамбірський р-н, Львівська обл.
ІСТОРІЯ
“Є припущення, які базуються на знахідках дослідників, що ще з часів князя Володимира Великого на місці, де стоїть монастир, був перший печерний скит, — розповідає отець Іван Логай, чернець Лаврівського Святоонуфріївського монастиря Отців Василіян (УГКЦ). — Утім офіційно часом заснування монастиря називають кінець XIII століття. А одним із фундаторів обителі вважають князя Лева Даниловича, сина короля Данила Галицького. Також до заснування монастиря причетний і князь литовський Войшелк (1223 — 1267), який став ченцем і згодом був монахом у Лаврові”.
Існують версії, що первісно монастир складався з окремих монаших келій і був лаврою (з грецької — “широкий”, “велелюдний”). Та більш ймовірно, що місцевість, де був заснований монастир, назвали Лавровом, оскільки князь Войшелк мав чернече ім’я Лавр. За переказами, саме у Святоонуфріївській обителі в Лаврові був похований Лев Данилович.
“Одностайної думки істориків про те, що Лев Данилович похований саме у Лаврівському монастирі, немає, — каже отець Іван. — Проте ніхто не заперечує, що і він, і князь Войшелк пов’язані з обителлю, адже цьому є документальні підтвердження”.
Коли австрійський цісар Франц Йосиф розпорядився, щоб у Галичині скоротили кількість монастирів, то на місці обителі в Лаврові заснували німецьку школу, що проіснувала до 1911 року.
Найбільший розквіт монастир переживав у 1920 — 1930-х роках. Тут був Василіянський ліцей, великий архів зі стародруками. У червні 1941 року монастир став казармою для радянського гарнізону. Тоді було знищено більшість господарських приміщень.
Уже після війни тут діяла школа-інтернат для дітей з інвалідністю, а в храмі облаштували склад. У 1990 році УГКЦ передали приміщення монастиря, але школа-інтернат проіснувала тут до 1994-го. Саме у цей рік монахи почали відновлювати обитель.
Монастирський комплекс сьогодні — це Онуфріївська церква, де у 1911 році виявили фрески ХVІ століття, дзвіниця (XIV ст.), монастирський будинок та господарські будівлі. У 1963 році ансамбль Лаврівського монастиря отримав статус пам’ятки архітектури.
СВЯТИНІ
"Князі Лев Данилович та Войшелк особливо шанували святого Онуфрія, — розповідає отець Іван Логай. — І, напевно, тому монастир був освячений на його честь. Святий Онуфрій був перським принцом, жив у IV столітті. До десятиліття виховувався у монастирі в Єгипті. А згодом він пішов на 60 років у пустелю. Частини мощей святого зберігаються у храмах в Італії, Німеччині, на території сучасної Туреччини. Найвірогідніше, що після заснування монастиря у Лаврові в обитель привезли мощі святого Онуфрія саме з Німеччини. Втім під час татарського набігу на Галичину у 1549 році святиню втрачено”.
А в 2011-му у Лаврівський монастир мощі святого Онуфрія привезли вдруге — з Рима. В монастирському
храмі встановлений бічний престол святого, де постійно зберігаються його мощі. Усі, хто бажає, моляться біля святині.
Щовівторка у монастирській церкві звершують дев’ятницю до святого Онуфрія. Аби взяти участь у цій молитві, у Лаврівську обитель приїжджають люди не лише з довколишніх сіл, а й здалеку. “Є багато свідчень подружніх пар, у яких не було дітей, а після молитви в монастирі біля мощей вони отримали від Бога ласку й стали батьками, — каже отець Іван. — Святий Онуфрій — покровитель породіль. Тож до нього звертаються також вагітні, які вимолюють легкі пологи”.
ЖИТТЯ МОНАСТИРЯ
Монахи живуть згідно з уставом. Уже о 7.00 служиться Утреня, о 8.00 — Божественна Літургія. “Після богослужіння у нас — сніданок. А потім починаємо працювати”, — розповідає отець Іван.
О 18.00 всі збираються на Вечірню. У деякі дні ввечері служиться ще Літургія. “Упродовж дня кожен монах
має знайти час для читання духовної літератури й молитви на вервиці”, — додає отець.
У монастирі є невелике господарство — декілька курей та качок, а також поле, де вирощують різну городину для власних потреб, та сад. Ченці самі дбають про благоустрій довкола храму та монастирських будівель — косять траву, прибирають. Також долучаються до відновлювальних робіт.
Не цураються монахи й соцмереж.
“Ісус Христос йшов туди, де збиралися люди, і проповідував. А де тепер найбільше гуртуються люди? Вочевидь, що біля дисплеїв, — мовить отець Іван. — Тож сучасні монахи беруть це до уваги й використовують, щоб давати людям духовну поживу”.
У монастирі найбільше прочан збирається 7 квітня — на Благовіщення Пресвятої Богородиці, 25 червня — у день вшанування святого Онуфрія та 27 вересня — у свято Воздвиження Чесного Хреста Господнього. А також щомісяця 12 числа — Хресна дорога та чування.
ЛЮДИ ЛАВРІВСЬКОЇ СВЯТООНУФРІЇВСЬКОЇ ЧОЛОВІЧОЇ ОБИТЕЛІ
У монастирі живуть п’ять монахів. “Усі різного віку, — каже отець Іван Логай. — І, може, саме ця різниця у віці забезпечує нашій монашій спільноті мудрість, життєвий досвід, енергію молодості й сучасний погляд на світ”.
Наймолодший — настоятель монастиря — 37-річний отець Андрій Драган. Він виховувався у християнській родині, навчався у Бучацькій василіянській колегії й після цього став ченцем. У Лаврівському монастирі є настоятелем уже другий термін (кожен — по 4 роки).
Найстарший у монастирі — 71-річний отець Тимотей Косяк. Дуже багато людей приходять до нього з проханнями про молитву. Отець Тимотей зазвичай молиться у своїй келії. Іноді також спілкується з прочанами, які хочуть поділитися якимись проблемами та послухати пораду отця Тимотея.
54-річний отець Іван Українець раніше служив у Погінському монастирі. До отця Івана теж часто звертаються з проханнями про молитву за хворих і тих, хто опинився у складній життєвій ситуації. Просять порад щодо різних життєвих обставин.
А от 58-річний брат Володимир Тацяк дбає про порядок у церкві та монастирських будівлях, опікується господарством.
“Мені ж 42 роки, з яких половину я — чернець, — каже отець Іван Логай. — Виховувався у хорошій християнській сім’ї, планував теж створити таку власну сім’ю. Читав релігійну літературу про те, якими мають бути чоловік і дружина. Та коли перебував із друзями, йшов з ними на дискотеку, щось постійно тривожило. Зрештою став думати, чи не варто піти в монастир. Так тривало два роки. А потім священник — парох нашого храму — запропонував поїхати на тиждень у Крехівський монастир і подивитися, як живуть ченці. Тож у 21 рік я склав свої речі та й поїхав у Крехів. Звідти у мирське життя вже не повернувся. Мама підтримала мій вибір одразу. Тепер можу лише дякувати Богу за все, бо почуваюся щасливим”.
У Лаврівському монастирі отець Іван займається парафіяльною діяльністю, працює з молоддю — веде недільну школу для дітей.
“Щоби молоді люди цікавилися церковним життям, вони повинні отримувати якісний інформаційний продукт від духовних осіб, — каже монах. — Працюю над цим уже 17 років. За роки комунікації з молоддю спостеріг, що сучасні люди не дуже цінують те, що мають, і потерпають від перенасичення інформацією. У всіх обмаль часу. Чи витрачатимуть вони його на те, аби піти до церкви, де говорять щось малозрозуміле й нецікаве? Звісно, що ні. Тепер декілька християнських священників ведуть свої блоги в соцмережах і вміють зацікавити молодь. Але таких блогерів небагато. Тож маємо це виправляти”.
Отець Іван також був чотири роки настоятелем монастиря святого Володимира Великого у Херсоні. Каже, що українці на Півдні дуже відкриті, добрі й щирі, та про Бога і Церкву дехто взагалі нічого не знає. Іноді старші жінки приходили у монастир і просили навчити їх хреститися.
ДЕ ЗУПИНИТИСЯ ПАЛОМНИКОВІ?
Паломників тут можуть прийняти на першому поверсі монастирського будинку — у гостьових кімнатах. За проживання прочани складають пожертви — хто скільки вважає за потрібне. “Поселившись у гостьовій кімнаті в монастирі, не слід порушувати спокій, який тут панує,” — додає отець Іван.
Цінні поради від ігумена
отець Андрій Драган, ЧСВВ, ігумен Лаврівського Святоонуфріївського монастиря
* Людина може бути щасливою лише тоді, коли реалізовує себе в житті. У кожному з нас Богом закладений великий потенціал для розвитку. Від нас же потрібна лише праця.
* Люди часто шукають короткі шляхи для вирішення проблем. А до Бога звертаються лише тоді, коли спробують усі варіанти їх розв’язання. Та найперше варто довіритися саме Йому.
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також про два незвичайні рекорди українських атлетів
