У багатьох жителів Бужанської громади, що на Черкащині, рідні й близькі на фронті. Люди знають, чого там найбільше потребують воїни, тому не сидять склавши руки.
“Працюю у школі педагогинею-організаторкою, а волонтерю у вільний від роботи час. Ще від початку АТО ми з односельцями активно допомагали бійцям продуктами, сітками, які плели з підручних матеріалів, амуніцією та іншими потрібними речами. Після повномасштабного вторгнення запитів стало ще більше, тому робота не припиняється. Свій осередок ми назвали символічно — “Берегиня”, адже він про захист, підтримку, любов до кожного воїна, — каже волонтерка Ольга Галкіна. — Передаємо на фронт ліки, окопні свічки, дитячі листівки, вітамінні суміші, енергетичні батончики тощо. Але нині акцент — на маскувальних сітках, які вкрай потрібні на передовій. Адже ними можна накрити гармату, БМП, бліндажі, щоби сховати від ворожих очей. Сітки найчастіше просять артилеристи, піхотинці, танкісти”.
Збираються волонтери по кілька разів на тиждень у приміщенні Бужанського ліцею. Одну з кімнат тут відвели, власне, для плетіння маскувальних сіток. Працює в осередку близько двадцяти осіб: це і вчителі, і школярі, працівники культури, пенсіонери. “Найстарша у нас — 84-річна Надія Мороз. Попри поважний вік, плете сітки нарівні з усіма, — провадить далі співрозмовниця. — Звісно, буває таке, що закінчуються матеріали, треба терміново купити, а коштів нема. Ти у відчаї, але раптом знаходяться люди, які швиденько закривають потреби. Вражає до сліз, що часто це роблять узагалі незнайомі”.
За словами волонтерки, за день їхня команда “павучків” може виготовити сітку розміром 6 на 9 метрів. Якщо замовлення термінове, то команда працює до пізньої ночі.
Для плетіння сіток потрібні рівні смужки тканини. Нарізати їх ножицями — довго й важко. Щоб пришвидшити процес, активістки знайшли в інтернеті схему спеціального верстата. “А наш вчитель математики Володимир Качура все розрахував і переробив звичайну учнівську парту на конструкцію для нарізання. На ній закріплюється рулон із спеціальним матеріалом, механізм рухається — і робота йде набагато швидше”, — зауважує пані Ольга.
Лише від початку року волонтерки передали на фронт більш як сотню сіток. У пакунок завжди докладають смаколики й листівки з теплими побажаннями. “У відповідь воїни нам телефонують чи пишуть повідомлення з подякою, — каже Ольга Галкіна. — Це надихає працювати далі”.
