Разом з рідними та однодумцями пенсіонерка Галина Лискевич із села Тучин, що на Рівненщині, створила благодійний фонд і збирає кошти та продукти для цієї справи. За добре серце й турботу захисники називають волонтерку “мама Галя”, а вона їх у відповідь — дітьми.
“Почалось усе у 2014 році. Неподалік нашого села на полігоні служили бійці однієї з бригад. Якось знайомі розповіли, що в них проблеми з їжею, — розповідає пані Галина. — Почувши це, я відразу ж завезла їм продукти — ковбасу, сало, м’ясо. Також допомагала з речами, медикаментами. А ще ми з сином їздили на фронт, переганяли автомобілі. Й один з воїнів, який до цих пір продовжує героїчно боронити Україну, ще тоді спитав у мене: “А можна я вас називатиму мама Галя?” Я відповіла, що тільки буду рада цьому. І так вийшло, що цей позивний, як я його називаю, закріпився за мною назавжди. Для мене це честь. Захисників, незалежно від їхнього віку, я називаю своїми дітьми й готова небо для них прихилити”.
Потім, пригадує співрозмовниця, у неї виникла ідея готувати та роздавати їжу захисникам у лікарні. Допомагають їй у цьому сусіди і внук.
“Всі ці роки я щосуботи їжджу до одного з медичних закладів з обідами. За декілька днів до того складаю меню, орієнтуючись на продукти, які в мене є, та зібрані кошти. Якщо замало грошей, то виділяю зі своєї пенсії. А ще з-за кордону весь час донатить моя сестра, — додає жінка. — Тільки м’яса потрібно купити приблизно 30 кілограмів, обов’язково кожному воїну покласти у тарілку по 150 грамів. Наші бійці настільки скромні, що майже ніколи нічого не замовляють. Але знаю, як вони радіють випічці, ковбасі, вареникам із сиром, млинцям, салатам із домашніх овочів. Якось спитала бійця, такого змученого та змарнілого, що б він хотів смачного скуштувати, а він у відповідь: “Компоту з яблук”. Мене це так розчулило... За декілька годин напій уже був у нього”.
Волонтерка каже, що нещодавно через проблеми зі здоров’ям їй треба було лягти у лікарню. Але перед цим поїхала до воїнів, привезла обід. “Молодий солдат так просив мене приготувати голубці, що я не могла відмовити. Онук глянув на мене й сказав: “Бабусю, я все зрозумів. Лікування відміняється, їдемо за капустою та рисом”, — розповідає жінка. Галина Лискевич додає, що повага до своєї армії та її підтримка — це нині найголовніше. “Нехай це маленький, але важливий крок до нашої перемоги”, — зауважує волонтерка.
