Пані Марія мешкає у селі Дубки. Життя жінки було непростим. Вона пережила і війну, і радянську катівню, і голод.
“Наша бабця була найстаршою у багатодітній селянській родині. Окрім неї, було ще п’ятеро дітей. Вижили лише троє. Інші померли від тоді невиліковної хвороби — тифу”, — розповідає Ольга Григоришак, онучка ювілярки. Маленька Марія закінчила лише чотири класи польської школи. Поважна жінка й донині читає, пише та знає молитви польською. З 10 років дівчинка допомагала батькам у полі та біля худоби.
За часів Другої світової війни через хибний донос Марія опинилася у радянській тюрмі в селищі Чернелиця. Там її били, вимагали зізнатися в антирадянській діяльності. Дівчина лише молилася та просила Бога, аби вийти з катівні живою. І Всевишній почув її молитви...
Пережила Марія і голод. З болем згадує, що, бувало, по декілька тижнів їли лише переварену лободу та кропиву. А як діставали десь жменьку висівок чи картопляне лушпиння, то вже було велике свято. У 1945-му дівчина вийшла заміж за Івана Тимчука, роботящого столяра зі свого села. “Дідик зробив біля хати майстерню, навчив столярувати й своїх синів. Добрий був, спокійний, бабцю любив і шанував, — продовжує пані Григоришак. — Він помер у 2001-му у віці 85 років. За життя працював столяром у колгоспі, а бабця гарувала біля тютюну. Його в нас колись багато садили”. А ще Марія з Іваном вміли добре шити. Навчили цього ремесла й своїх синів та доньку. Нині в ювілярки вісім онуків, 12 правнуків і дві праправнучки.
Родина Тимчуків — дуже побожна. Пан Іван зробив багато дерев’яних сакральних речей до місцевого храму. Його дружина не пропускала жодної Літургії у неділю чи на свята, хіба що хворіла. Із собою брала до святині й онуків. “Ще донедавна, до 95 років, бабця поралася на городі, любила куховарити. На свята пекла смачні коржики та завиванці, навчила всіх готувати старовинну страву шупеню: перлову кашу з квасолею та шкварками”, — каже внучка. За її словами, нині вік та здоров’я вже даються взнаки. Бабця ходить з паличкою, може трішки прибрати в хаті, на кухні. А на щось більше — сил нема.
За своє непросте життя пані Марія натерпілася від московських зайд. Тож сподівається, що невдовзі наші захисники назавжди проженуть цю прокляту чуму з України. Бабця щодня молиться за українських бійців і мріє дочекатися Перемоги.
