Це дев’ятий за висотою восьмитисячник світу, розташований у Гімалаях на території Пакистану. В Ірини Караган це вже четверте сходження на висоту понад вісім тисяч метрів.
Дніпрянка ще у дитинстві відвідувала туристичний гурток, де захопилася гірським туризмом. У 2015 році вона вперше поїхала на альпіністські збори на Кавказ, а згодом зійшла на Монблан, Аконкагуа, Арарат, Кіліманджаро, Охос-дель-Саладо та Еверест.
Після Евересту Ірина продовжила сходження на найвищі вершини континентів. Щоб завершити програму “Сім вершин”, їй залишилося піднятися лише на найвищу гору Австралії. Також вона стала першою українкою, яка зійшла на Макалу (8485 метрів) — п’яту за висотою вершину світу на кордоні Непалу і Китаю. Гора Нангапарбат була теж однією з давніх мрій альпіністки.
Для неї ця експедиція мала ще одне особливе значення. У 2013 році в базовому таборі в районі Гори Богів бойовики розстріляли 11 альпіністів, серед яких було троє українців.
“Цього разу зі мною в команді були двоє харків’ян. Один — близький друг керівника тієї трагічної експедиції, а інший вижив лише тому, що в той момент перебував у верхньому таборі, — каже 48-річна Ірина Караган. — Перші ночі у базовому таборі я не могла позбутися тривоги, здригалася від кожного стороннього звуку. Хоч нині там вжито посилених заходів безпеки, пам’ять про трагедію живе”.
За словами співрозмовниці, Нангапарбат вважають одним із найскладніших восьмитисячників через лавини і технічний рельєф.
“Ми підіймалися класичним маршрутом. Його найскладніша ділянка — майже кілометровий кулуар (ущелина) зі снігу й льоду, де нахил місцями сягає 90 градусів, а завершується вертикальними скелями, — розповідає дніпрянка. — Але у високих горах усе вирішує погода. Буває, альпіністи кілька тижнів чекають сприятливих метеоумов, а сходження так і не відбувається. Через снігопади ми довго не могли почати підйом. Коли синоптики дали коротке погодне вікно, зрозуміли: іншого шансу може не бути”.
Фінальний штурм команда розпочала з третього табору на висоті 6800 метрів. До вершини альпіністи йшли всю ніч. Там Ірина розгорнула прапори України, Дніпра та 7-го корпусу швидкого реагування Десантно-штурмових військ.
“Після повернення прапор корпусу передала його командирові, — каже співрозмовниця. — Я сама підприємиця, разом з колегами підтримую військових, тому для мене це ще й спосіб подякувати тим, хто захищає країну”.
Альпіністка наголошує: для сходження на восьмитисячники замало лише хорошої фізичної форми. Потрібні також психологічна готовність, технічні навички, досвід.
“На Нангапарбаті є складні скельні ділянки. До таких гір треба приходити вже підготовленим — тоді ти не страждаєш, а відчуваєш задоволення від сходження”, — мовить дніпрянка.
Не менш важливим за підйом, наголошує Ірина, є спуск. Більшість трагічних випадків стається саме на шляху вниз, коли людина вже виснажена, а уважність притупляється.
“На Нангапарбаті ми потрапили під каменепад. Один із каменів зачепив мого шерпа, але, на щастя, травма була неважкою, — згадує Ірина Караган. — Саме тому альпіністи й кажуть: гора має не лише пустити, а й відпустити. І знаєте, коли стоїш на верхів’ї й зустрічаєш схід сонця, то розумієш, заради чого пройшов увесь цей непростий шлях”.
