Мешканка Кременчука Тетяна Сапко волонтерить з 2015 року. Після повномасштабного вторгнення запитів від військових стало в кілька разів більше, особливо бракує на фронті маскувальних сіток. Тож жінка зорганізувала однодумців, і щомісяця їхня команда виплітає близько двох кілометрів таких сіток.
“Спеціально вивчала техніку плетіння сіток. Дещо почерпнула в інтернеті, багато порад дали харківські волонтери, бійці. Спершу плела сітки на місцевому Новоіванівському ринку, де працювала. Тоді познайомилася з полковником Володимиром Поляковим, який повернувся з фронту. Він запропонував нам приміщення в офісі Координаційного центру об’єднань ветеранів АТО, — розповідає волонтерка Тетяна Сапко. — Пам’ятаю, як у перші дні вторгнення до нашого осередку долучалися жителі Харківщини, які тікали від війни. Приходили навіть дітки. Тоді в команді було близько сорока осіб, ще п’ятеро тяли стрічки вдома”.
Нині ж у волонтерській групі “Кременчук” працює близько 20 осіб, переважно це чоловіки та жінки, рідні й близькі яких боронять Україну. Щомісяця команда виплітає близько двох кілометрів сіток. Трудяться 3 — 4 години на день, бо більшість має основну роботу.
“Купуємо спанбонд і нарізаємо. Чи не найважливіший інструмент у цій справі — ножиці. Домашні не годяться, одна з фірм допомагає купувати нам професійні швацькі, — зауважує пані Тетяна. — Замовлення дістаємо через волонтерів, знайомих, безпосередньо від військових. Колір сітки залежить від сезону, розміри теж різні — це залежить від того, що вони мають маскувати. Ось нещодавно закінчили найбільшу сітку — на 150 квадратних метрів. Над нею трудилися добрий тиждень, спанбонд допомагали нарізати працівники дитячого садка. До весняно-літнього сезону плетемо зелені й оливкові сітки, восени — коричневі й піщаного кольору, а на зиму — білі та світло-сірі. Бійці закривають ними техніку, бліндажі. Звісно, плести непросто. Буває, і спина болить, і руки вже не слухаються. Але мусимо трудитись, бо прагнення в усіх одне — якнайшвидше здолати російського окупанта”.
Кременчуківці допомагають воїнам і з обладнанням, надсилають теплі речі, продукти, пояси та невеликі подушки. “У нашої волонтерки Тетяни Литвиненко на війні син. Його підрозділ від благодійників отримав карету “швидкої”, але вона була занадто яскрава для фронтових умов. Машину могли б помітити окупанти, це загрожувало життю водія й поранених, — каже Тетяна Сапко. — То ми зібрали кошти і допомогли перефарбувати автівку”.
