У зимовому циклі свят напередодні деяких заведено було ворожити — на Катерини (7 грудня), на Андрія (у ніч на 13 грудня), на Святвечір (6 січня) та на Маланки (13 січня). Проте найпопулярніше — саме андріївське ворожіння. Чому так?
“Андрія вважають покровителем шлюбу, — пояснює Леся Горошко-Погорецька, кандидатка історичних наук, старша наукова співробітниця Інституту народознавства НАНУ. — Андрос — з грецької “мужчина, чоловік”, тож Андрій — символ чоловічого начала. Тому в ніч на Андрія ворожили дівчата, аби дізнатися, чи вийдуть заміж, хто до них посватається”.
— А хлопці цієї ночі бешкетували, чи не так?
— Так, знімали хвіртки чи брами. Зняти хвіртку — це усунути перешкоду на шляху до дівчини. Така дія символічно означала, що до дівчини можна свататись. Також хлопці втручалися у дівоче ворожіння. Коли дівчата рахували кілки у паркані, хлопці могли замастити їх болотом чи нечистотами. А коли дівчина несла з криниці “німу воду” в роті, навмисне смішили.
— Що це за ворожіння з “німою водою”?
— На Андрія дівчата пекли балабушки. Для цього треба було принести в роті води з криниці. Готові балабушки розкладали на долівці та пускали до хати голодного кота чи собаку. Чию першу вхопить тварина — та дівчина перша і заміж вийде. Якщо кіт чи собака надгризав, але не доїдав печиво, це вважалось поганим знаком.
Аби знати, чи вийде заміж дівчина в році, який наставав, зрізали гілочку вишні — якщо вона розцвітала до Святвечора або бодай листочки з’являлись — шанси були. До речі, гілочку на Лемківщині могли зрізати й хлопці.
— Як можна було довідатись про судженого?
— Окрім відомого рахування кілків у паркані (від початку до кінця — “вдівець чи молодець”) чи кидання чобота через хату (куди носок покаже — звідти сватів чекати), дівчата писали на клаптиках паперу імена хлопців, клали під подушку, а вранці витягали навмання — яке ім’я випадало, так буде чоловік зватись. Також ліпили вареники, до яких клали папірці з іменами: який вареник перший спливав — так мав би називатись суджений.
Ворожили ще і так: брали миску з водою, поверх робили “місток” — соломинку чи паличку. Воду ставили в узголів’ї або під ліжко, і вночі мав наснитись суджений, який “переведе через воду”. Перехід через воду — міфологічний символ одруження. Також дівчата могли їсти на ніч дуже солоний коржик, аби хотілося пити. Уночі мав прийти жених та подати води.
Популярним було і ворожіння зі свічками. Брали свічки і ставили в горіхові шкаралупки — одна символізувала дівчину, друга — парубка. Шкаралупки плавали по воді: якщо сходились, то й молоді зійдуться.
— А як нині ворожать на долю?
— Пишуть папірці з іменами та кладуть під подушку, аби дізнатись ім’я коханого. Чобота через хату кидати вже незручно (сміється).
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також про те, скільки вболівальникам коштуватиме підтримка національної збірної на матчах Євро-2020
