Цю професію пані Олена обрала на поклик душі. Жінка дуже любить свою роботу й маленьких вихованців, і вони відповідають їй взаємністю.
“Олена Михайлівна ще в юності вирішила стати вихователькою, — розповідає Світлана Шеффер, завідувачка Одеського ЗДО ясел-садка №209. — Закінчила місцеве педагогічне училище, вищу освіту здобула у Південноукраїнському національному педагогічному університеті імені К. Д. Ушинського. Із 1973 року, як тільки відкрився наш заклад дошкільної освіти, працює тут. Виховала вже понад 50 поколінь дітей. І, цікава річ, кожного пам’ятає та знає, як звати. Колектив її цінує. Пані Олена творчо підходить до справи, готує тематичні заходи, чудові свята та інші цікавинки для малечі. Завжди привітна, усміхнена, усі знають її як порядну, чуйну та відповідальну”.
А батьки кажуть: Олена Михайлівна приділяє увагу кожному, не підвищує голосу і розуміє малечу з пів слова.
“Часом на майданчику дітки обсядуть її, мов ті грибочки, а вона захопливо щось їм розповідає про рослини й тваринок. Потім вони вже з нами діляться цими знаннями. На початку червня у старшої групи був випускний. І саме в ту ніч російські окупанти влаштували масовану шахедну атаку на Одесу. Вибухова хвиля пошкодила п’ять вікон будинку, де живе Олена Михайлівна. Здавалося, їй напевне не до свята. Та коли я прийшла у садок, вихователька сиділа, як завжди, гарна та охайна, в ідеально випрасуваній блузі й усміхалась. Я не змогла стримати сліз — наші люди таки незламні, — додає мама випускника садочка Ольга Писарчук. — Увесь той день Олена Михайлівна провела з дітьми. Іншого разу відлучилася на кілька годин, бо вікна їй замінювали, то не змогла малечі в обід казку прочитати. Дивлячись на неї, розумієш, яка вона віддана своїй роботі. Нині це неабияка рідкість. Якось вихователька поділилася зі мною, що довго не наважувалася йти на пенсію, бо не могла залишити такий любий її серцю садочок”.
Але, мабуть, вік дається взнаки. “Нещодавно Олена Михайлівна підійшла до мене й повідомила, що з вересня збирається на заслужений відпочинок. Звісно, нам дуже шкода, але це її рішення, яке ми поважаємо, — каже Світлана Шеффер. — Неодмінно організуємо для неї зворушливе свято. Наша дорога вихователька мешкає недалеко від садочка. Тож завжди будемо раді її бачити у цих стінах”.
