Його називають одним із найвидатніших письменників-фантастів ХХ століття. Філософ, суперінтелектуал, футуролог... Він народився у Львові, а помер у Кракові. 27 березня, власне, виповнюється двадцять років, як Станіслава Лема немає з нами.
...Звертаю з центральної вулиці — галасливої, закоркованої, запорошеної — і опиняюсь на малолюдній, затишній, “сонній”. Тут, у будинку під номером 4, й жила родина майбутнього гуру science fiction (наукової фантастики). Батько — лікар, мати — домогосподарка. Хто б міг подумати в 1921 році, що їхній син стане всесвітньо відомим письменником.
“Маленький Станіслав швидко навчився читати, в батька була чимала бібліотека, тож його уява рано почала продукувати вигадані світи, — ділиться Андрій Павлишин, історик і перекладач. — У спогадах “Високий Замок” він описує казкове королівство, для якого хлопчик писав документи, літописи, створював печатки й поштові марки. У гімназійні роки його дуже захоплювали переклади іноземної фантастики. Багато нагод для читання було під час німецької окупації, коли Лем мусив переховуватися з фальшивими документами. Саме тоді він знічев’я став писати свої перші вірші, оповідання, роман “Людина з Марса”.
Спочатку друкувався у краківських журналах, а потім набрався сміливості та відніс в одне з видавництв рукопис “Астронавтів”. Можливо, якби тамтешні редактори менш прихильно поставилися до сором’язливого юнака в окулярах та відмовили в публікації, експерименти з пером на тому й завершилися б. Проте роман було схвалено до друку, й дебютна книжка Станіслава Лема рівно 75 років тому побачила світ. Можна тільки уявити, як її автор тішився, тримаючи в руках томик, що ще пахнув свіжою фарбою...
Загалом у доробку галичанина — сотні більших чи менших творів. Серед них такі перлини, як “Соляріс”, “Кіберіада”, “Едем”, “Зоряні щоденники Ійона Тихого”, “Оповідання про пілота Піркса” та інші. Книжки Станіслава Лема охоче видавали (і видають досі) не тільки у Польщі, а й в інших країнах. Якщо вірити офіційній статистиці, їх переклали на понад пів сотні мов (від найпоширеніших до екзотичних), а загальний наклад перетнув позначку 50 мільйонів.
Черговий сплеск інтересу до творчості Станіслава Лема спостерігався щоразу, коли виходила якась нова екранізація. Наприклад, як це було із “Солярісом”, де головну роль зіграв Джордж Клуні. Не знаю, якою була реакція письменника на голлівудський фільм, але відомо, що радянську версію свого культового роману він категорично не прийняв. І у вічі заявив режисерові, що той... дурень.
Щоб із уст класика літератури злетіла така фраза, думаю, йому треба було добряче допекти. Бо ті, хто коли-небудь спілкувався зі Станіславом Лемом, кажуть, що він був досить привітною людиною. До слова, побувати в гостях у фантаста й навіть взяти у нього інтерв’ю у 1987 році пощастило письменниці Лесі Ворониній, яка потім також перекладала його твори.
“Віллу подружжя Лемів на околиці Кракова довелося довго шукати, — пригадує киянка. — На воротах була прикріплена табличка з написом: Mamy dobrego psa, ale ma bardzo slabe nerwy. (Усміхається). Коли ж вони відчинилися, до мене кинулося мале кудлате собача, яке радісно крутило хвостом і просилося на руки. А потім у затишній вітальні ми проговорили з письменником півтори години. Найбільше вразило мене те, що жодних ілюзій щодо “перестройкі” та демократичних змін у Росії у Лема не було. Він скептично ставився і до “соціалізму з людським обличчям”, і, на мій подив, до політичної системи у розвинених західних країнах”.
Те, що Станіслав Лем написав стільки чудових творів (причому це була не тільки наукова фантастика), маємо завдячувати, мабуть, і його дружині. Барбара Лешняк, з якою львів’янин познайомився ще студентом, створила вдома сприятливу атмосферу. Навіть коли народився син (письменникові було тоді вже 47 років), його ритм праці особливо не змінився. Він вставав дуже рано та брався до роботи. Коли з кабінету голови сім’ї лунали звуки друкарської машинки, всі добре знали, що його краще не турбувати...
Неймовірно, але у своїх творах Станіслав Лем передбачив появу багатьох винаходів, без яких нині просто важко уявити наше життя.
“Він одним із перших звернув увагу публіки на перспективи кібернетики та комп’ютерів, а водночас — біотехнологій, нанотехнік і роботизованих систем, — зазначає Андрій Павлишин. — Уже в текстах 1950-х років Лем описав те, що згодом назвали інтернетом і Google (банки пам’яті), 3D-принтерами речей і органів, смартфонами, читанням кайндлів (оптони), слуханням книжок у форматі аудіофайлів, нанороботами (рої автономних мікродронів), віртуальною реальністю (фантазматика) та ще багато усякого іншого. Він активно цікавився також штучним інтелектом, міркував про його загрози та виклики. Але найбільшою загрозою письменник вважав бездумне й аморальне використання хуткого наукового прогресу для хижацької наживи”.
