17-літній Назар і 12-річний Захар Ткаченки із села Зеленьків відправляють захисникам шкарпетки, бафи, килимки й зігрівальні пояси власного виробництва.
“Коли почалося повномасштабне вторгнення, мені було 13 років, я бачив у новинах те жахіття, що відбувалось. Тож вирішив: треба допомагати воїнам. Тим паче, що багато наших родичів й односельців пішли боронити країну, — розповідає Назар Ткаченко. — В’язати мене навчила мама. Коли ми із Захарчиком були маленькі, вона вечорами сідала за спиці, а ми, як кажуть, крутились коло неї, перемотували моточки. А згодом і самі взялись за цю справу. Спочатку в’язали для себе, родини, друзів, відтак — для воїнів. Я приходив зі школи, робив уроки, допомагав рідним по господарству, а тоді сідав в’язати шкарпетки. Захарчику на той час було вісім років. Спершу він торочив старі в’язані речі й змотував нитки, а невдовзі також почав плести”.
Якось брати розповіли про своє волонтерство у соцмережі, показали вироби для воїнів й отримали велику хвилю підтримки. Незнайомці почали писати на адресу хлопців теплі слова, пропонувати нитки.
“Навіть з Італії, Німеччини, Іспанії надсилали матеріали. Благодійники нам подарували машинки, то тепер можемо шити й теплі пояси, — розповідає юний волонтер. — А із залишків тканин, які нам теж передають, робимо сумки, барсетки, рюкзаки. Продаємо це на благодійних ярмарках, а кошти спрямовуємо на ЗСУ. В’яжемо дуже швидко, “на автоматі” — за один вечір кожен із нас робить пару шкарпеток. Коли через обстріли вимикали електроенергію, підсвічували собі ліхтариками, свічками. У нас із братом є YouTube-канал, де залюбки розказуємо і про в’язання, і про готування, бо кухню теж любимо”.
Найбільше брати чекають вихідних чи канікул, тоді більше часу плести. Через те, що у селі закрили школу, Захару треба вставати дуже рано, щоб дістатись у місто на навчання. Як і Назару, який є студентом Тальянківського агротехнічного фахового коледжу, де вчиться на електрика. Теплі вироби брати Ткаченки через волонтерів відправляють різним підрозділам і на різні напрямки — від Херсонщини до Донеччини. У кожну посилку кладуть також солодощі, листи, обереги, малюнки.
“Вдячні бійці дарують нам шеврони, прапори з підписами, записують відео. А одного разу надіслали тубус від снаряда, який спеціально несли вісім кілометрів з “нуля”, — зауважує Назар. — Коли буваю втомленим, нема сил на в’язання, то передивляюся ці відео й сили наче з’являються знову. Дуже раді, що наші шкарпетки, пояси й килимки зігрівають захисників”.
Командування бригад неодноразово нагороджувало хлопців грамотами. Їхня працьовитість вразила й представників Тальнівської міської ради. Днями очільник міста передав юнакам 8 тисяч гривень на придбання пряжі та матеріалів для в’язання. Кошти виділили з одноденного заробітку працівників виконкому.
