За три роки Олександр Каніболоцький із селища Опішня здійснив уже чотири благодійні мандрівки на старенькому батьківському велосипеді.
“Перший марафон на двоколісному організував від Опішні до Батурина, що в Чернігівській області, — розповідає 65-річний волонтер. — Загалом туди й назад я проїхав 500 кілометрів за п’ять днів. І зібрав 12 тисяч гривень, на які купив автомобільні шини для 72-ї окремої механізованої бригади”.
Наступний велопробіг відбувся торік — до Бучі. Олександр Каніболоцький здолав на велосипеді “Україна”, якому близько 40 років, 850 кілометрів і зібрав 26 800 гривень. Наприкінці травня цього року пенсіонер знову вирушив у дорогу, поставивши собі вже складніше завдання. За десять днів він відвідав 16 міст і 5 областей — Полтавську, Черкаську, Київську, Чернігівську та Сумську, проїхавши понад 1200 кілометрів.
“Під час тієї поїздки мені задонатили рекордну суму — 1,6 мільйона гривень. Мабуть, це вдалося завдяки розголосу в засобах масової інформації та соцмережах, — певен пан Олександр. — На ці гроші вдалося придбати такі потрібні бійцям РЕБи, прилади нічного бачення, 20 FPV-дронів і квадрокоптер Mavic”.
Подорож з Опішні до Ужгорода стала найдовшою. Пенсіонер стартував ввечері 24 серпня. Проїхав Пирятин, Житомир, Хмельницький, Івано-Франківськ. “Ця поїздка була непростою, — зізнається. — У Яремчі мій старенький двоколісний друг зламався. Довелося повернутися додому й полагодити велосипед. До того ж у мене виникли проблеми зі шлунком. Втім уже через чотири дні я поїхав поїздом до Яремча й звідти продовжив свій маршрут до Ужгорода”. Загалом за час цієї веломандрівки Олександр Каніболоцький проїхав вісім областей — Полтавську, Київську, Житомирську, Хмельницьку, Тернопільську, Львівську, Івано-Франківську та Закарпатську. За день долав від 120 до 150 кілометрів.
“Бувало, що виїжджав о 3.00 і міг їхати 12 годин поспіль, роблячи невеличкі перерви хіба що для перекусів, — каже волонтер. — Обходився переважно печивом і водою. Щоправда, на Івано-Франківщині люди виносили на дорогу бутерброди, помідори, щоб пригостити мене”.
Ночувати йому доводилося у різних місцях: готелях, спорткомплексі і навіть у лікарні. А якось пана Олександра зупинили поліцейські на блокпості в Борисполі. Це було під час комендантської години. Пенсіонер мусив їхати вночі, бо вдень було дуже спекотно.
“Запитали, куди їду. Сказав, що до Житомира. Вони глянули на мене, потім на велосипед і стали питати, чи взагалі я розумію, де перебуваю. Мабуть, подумали, що я якийсь неадекват, — припускає веломандрівник, усміхаючись. — Ще раз перепитали, чи я серйозно думаю доїхати до Житомира цим велосипедом. Я все їм пояснив і сказав, що навіть до Ужгорода планую ним доїхати. Трохи ще побалакали, і зрештою вони мене відпустили. Потім ще зупинили під Києвом, змусили викласти всі речі з рюкзака. А тоді один із поліцейських упізнав мене і сказав колегам, щоб мене не затримували. Подарували шеврон і сфотографувалися зі мною на пам’ять”.
Під час четвертого велопробігу волонтер зібрав 587 278 гривень. За ці кошти вже було придбано автомобіль, безпілотники, засоби РЕБ та інше важливе спорядження для захисників. “Коли починаю веломарафон, то вказую номер банківського рахунку в соцмережах. І люди донатять. Хто гривню, а хто — і тисячу. Якось відомий футболіст Артем Довбик перерахував аж 30 тисяч гривень, — зауважує співрозмовник. — Я ретельно записую у чернетку кожну витрачену копійку і публікую звіти”.
