За кулінарне волонтерство вправній господині навіть позивний дали “Танька Вареник”. Щоб дізнатися таємницю парових вареників, вирушаю в гості до подружжя.
“Кулінарний штаб” Паламарчуків — невеличка кухня, поряд — єдина кімната і коридор, де стоять ящики з відерцями вареників і маринованою капустою. “Добрий день вам, роздягайтеся, руки мийте, швиденько пригощайтеся та підемо вареники робити, — зустрічає на порозі господиня-волонтерка. — Я — баба Таня, або Танька Вареник. Як хочете, так і називайте”.
На столі чай, печиво і... великі фірмові вареники пані Паламарчук, щедро присмачені смаженою золотистою цибулею. М-м-м-м, дуже смачно! Одним пареним вареником легко насититися. Йду з бабою Танею на кухню. Жінка, допоки готує, встигає розповісти про себе: з 18 років жила у столиці, навчалася в Інституті харчової промисловості на технолога, працювала на кондитерській фабриці, у Міністерстві харчової промисловості, Інституті підвищення кваліфікації працівників переробної галузі.
Вареники жінка навчилася робити ще в дитинстві. Уміння та рецепт перейняла від бабусі й мами. Коли розпочалася Революція Гідності, пані Тетяна носила вареники мітингувальникам. Далі стала готувати смакоту для бійців в АТО. За рік перед повномасштабним вторгненням жінка, яка на той час уже овдовіла, познайомилася з Володимиром Паламарчуком.
Він — колишній військовий, родом з Вінниччини, служив та жив в Івано-Франківську. На момент зустрічі з пані Тетяною чоловік теж був удівцем і поховав сина, який служив в АТО, але згодом захворів... Важко переживав Володимир втрату рідної кровинки, втіху знаходив у поезії. У соцмережах вів кілька поетичних сторінок, де й познайомився з Тетяною. Люди, за плечима яких було нелегке життя, одразу сподобалися одне одному, незабаром побралися. Володимир привіз дружину до Івано-Франківська. Невдовзі Паламарчуки познайомилася зі знаними в Івано-Франківську волонтерами Михайлом (“Хіміком”) та Світланою Бойчуками. Родини подружилися і стали спільно допомагати захисникам.
“Тісто на вареники дуже просте: борошно, сода, сіль і головний складник — домашня сироватка. Вона повинна бути прокислою. Через неї відбувається реакція з содою, і тісто стає пухким”, — ділиться кулінарними таємницями жінка. Готове тісто вона розрізає на “ковбанці”, які розкачує, й вирізає товсті кружальця. У них посередині накладає картоплю або мариновану капусту.
Кожен вареник має вісім-десять сантиметрів завдовжки та важить 50 — 150 грамів. Готові вареники жінка ставить “парувати” на шестилітрову алюмінієву каструлю, наполовину заповнену водою. Верх посудини замотаний двома шарами марлі. На цю марлю, коли вода починає парувати, пані Тетяна накладає вісім вареників. За 5 — 7 хвилин “бойові парові вареники” готові. Далі смаколики жінка “рядить” смаженою цибулею та складає у пластмасові відра. Так до п’яти днів вареники зберігаються свіжими, їх треба лише підігріти. Пироги забирають волонтери та везуть на фронт. Бабя Таня каже: вояки щоразу дякують за смакоту і просять наліпити ще “бойових” вареників.
