Нещодавно голові родині виповнився 91 рік, а дружині — 85. Мають чотири доньки, п’ять внуків та тринадцять правнуків. Подружжя мріє дочекатись праправнуків і нашої перемоги.
“Мама з татом з одного села, щоправда, з різних хуторів. Коли у Грушівці заснували колгосп, то побудували школу, і діти пішли навчатись. Батько закінчив всього два класи, у 17 років його забрали до армії. Служив у Росії, в Ленінграді. Старшина пропонував йому залишитись і продовжити навчання, бо бачив, що здібний до військової справи. Але тато відмовився, мовляв, на його поміч чекають батьки, а він був найстарший поміж дітей у родині, — розповідає донька подружжя Ольга Кашик. — Тож батько повернувся додому, а невдовзі познайомився з мамою. Вони сподобались одне одному. Згодом тато подався на Донбас, щоб заробити собі на весільний костюм і туфлі. Працював там будівельником. За два роки пара повінчалась у сусідньому селі. Посадили їх на самоскид і повезли у Рокитницю. Весілля справили скромне — на 10 осіб, бо часи були важкі. Але мама мала і весільне плаття, і віночок”.
У подружжя Лисаків народилися чотири доньки. Щоб прогодувати родину, Микола пас колгоспних телят, був конюхом. Мав пасіку, яку йому подарував батько. “А мама працювала дояркою у колгоспі, згодом — ланковою рільничої бригади, — додає співрозмовниця. — Вдома тримали чимале господарство, бо треба було виживати. Важко працювали з ранку до ночі, але в родині завжди панували любов і повага”.
У 78 років у Миколи Лисака стався перший інсульт. Після другого йому відняло ліву ногу й руку. Але завдяки лікарям і підтримці родини чоловік оговтався від хвороби. Торік ще сам виходив з костуром надвір, але цьогоріч зліг. Пані Віру здоров’я теж уже підводить, має проблеми із тиском. Але подружжя дякує Господу за кожен прожитий день.
“Який секрет сімейного щастя? — перепитує Віра Лисак. — Нас із Миколою часто про це питають. Найперше — має бути повага одне до одного, доброзичливість, підтримка. І роботу треба робити разом. Як до сіна, то ми завжди ходили вдвох, і до хліва — теж. Мій чоловік не курив, не вживав спиртного. Це дуже важливо для жінки, бо не нервуєшся зайвий раз. А ще в нас була традиція — ми з дітьми завжди чекали Миколу на вечерю. Їли разом, розмовляли. Влітку нашою улюбленою справою була затірка — галушки з борошна й яєць. Чоловік ніколи не перебирав харчами, їв усе, що варила. І тепер, коли Микола лежачий, підійму його, смачно погодую, потурбуюсь про нього. А як же інакше?!”
На святкування 65 років подружнього життя у хаті Лисаків зібрались найрідніші. Подарували “молодятам” квіти, торт і побажали довгих років життя. “Віра та Микола — приклад того, як мають жити пари, — вважає селищний голова Віталій Кашик. — Знаєте, я помітив, що вони досі дивляться одне на одного закоханими очима. От вам і найбільший секрет сімейного щастя”.