Нині допомоги військових психологів потребує чимало людей — як тих, хто перебуває на передовій, так і тих, хто в тилу. Адже війна залишає рани в душах, і вилікувати їх непросто...
— З чим найчастіше звертаються військові?
— З відчуттям апатії та зневіри, — каже 37-річний Андрій Козінчук, військовий психолог. — Також бійцям важко пережити втрату побратима. Цікаво, що жодного разу не було звернень на кшталт: “Я вбивав русню і почуваюся винним...” Навпаки, дехто відчуває провину, що мав таку можливість, але не зробив цього.
— Нині сотні тисяч людей підтримують телефонний зв’язок з рідними, які перебувають на передовій. Про що потрібно пам’ятати у розмові з ними?
— Розповідайте щось позитивне, але не втікайте від дійсності. Уникайте плачів у слухавку, бо це призводить до того, що у бійця виникає почуття провини, він починає думати, що близьким погано через нього, а тоді знижується його пильність. Натомість скажіть, що ви любите цю людину, чекаєте, підтримуєте. Пам’ятайте, ваш дзвінок має підбадьорити бійця чи бійчиню, а не ускладнити ситуацію.
— Які запитання не варто ставити військовим?
— Некоректно запитувати щось на кшталт: “А тобі вже доводилося вбивати?” По-перше, війна — це не про вбивство, а про знищення ворога, який зазіхає на нашу свободу. По-друге, чи готові ви почути відповідь?..
Не варто критикувати військових і давати оцінку їхнім діям. На жаль, є чимало диванних експертів, які думають, що знають усе краще, ніж бійці на передовій. Наприклад, чоловік повертається з фронту додому, а кум йому заявляє: “Та вам треба було заходити зліва...” Такого не можна казати. Краще підтримати військового у будь-якій ситуації. Якщо це розмова з близькою людиною — скажіть, як ви її любите, якщо з незнайомою — наголосіть, що пишаєтеся нею.
Пам’ятайте: гіперопіка зайва, не варто телефонувати кожні п’ять хвилин і питати, чи все добре.
Також не варто співрозмовника жаліти. Не потрібно казати: “Ой, що ти пережив, бідненький. Ото життя тебе пошарпало!” Кожен військовий повертається додому з великим почуттям гідності, і це треба поважати.
Будьте обережні з тілесними контактами зі спини або ж із раптовими дотиками. Це може бути поганим тригером для бійця. Якщо ви хочете його обійняти, спитайте, чи можна це зробити.
— Про що краще не питати людину, яка пережила обстріли, окупацію тощо?
— Ліпше обійтися без фраз на кшталт “я тебе розумію”, “все буде добре”. Ні, ви не розумієте, якщо разом із людиною не переживали того, що пережила вона. Кажіть про свої (!) почуття. До прикладу: “Я читала новини, і мені було страшно”, “Відчуваю велику любов до тебе, і мені дуже болить, що ти все це пережив”.
— Чимало українців відчувають провину за те, що замало допомагають, що перебувають у безпеці, коли інші — під обстрілами тощо. Що з цим робити?
— На жаль, таке трапляється. Знаю навіть чимало військових, які воюють і вдень і вночі, але думають, що роблять недостатньо. Такі настрої бувають серед волонтерів. Потрібно зрозуміти, що ми всі сьогодні воюємо, кожен на своєму маленькому фронті. Хтось працює, платить податки й підіймає економіку, хтось ліпить вареники для ЗСУ, хтось виховує дітей, і це теж внесок у нашу перемогу. Варто усвідомити, що почуття провини заважає нам бути ефективними. Замість того переосмисліть, що ще ви можете зробити для перемоги.
— Що порадити людям, які виснажилися чи просто втомилися?
— Психологи не придумали нічого ефективнішого проти втоми, ніж відпочинок. Беріться за якісь інші справи, зробіть щось для себе: наприклад, почніть читати книжку. Спробуйте не переглядати/слухати/читати новини добу, а краще — три.
Відпочиньте від війни, тимчасом як хлопці й дівчата на передовій нас бережуть. Не треба скиглити, що все погано, бо від цього війна не закінчиться. А щоб допомагати Україні перемогти, потрібно бути “в ресурсі”.
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також про те, чого нам чекати від економіки у 2022-му
