Дві запаски одягають поверх сорочки спереду та ззаду й виходить така собі спідниця з двох частин. Ткацтвом пані Люба займається з дитинства. Каже, що продовжує родинне ремесло. Адже її прабабуся також була знаною на Гуцульщині майстринею.
У восьмому класі дівчинка почала ткати рушники й ліжники. Батьки, побачивши старання Люби, придбали їй ткацький верстат. Для будь-якої ткалі, а тим паче початківиці, це справжній скарб.
Закінчивши школу, дівчина вийшла заміж, народила двох синів та доньку, мала багато клопотів, але ремесло не залишила. “У Карпатах, як маєш розум, душу, серце щире та руки, меткі до роботи, то будеш творити красу, бо з цим живеш, це щодня бачиш, це в тобі й з тобою”, — зізнається майстриня. 13 років тому Любов Пониполяк взялася ткати різні жіночі запаски. А коли три роки тому її свекруха відійшла у засвіти, то залишила декілька невиконаних замовлень — гуцульських запасок. На родинній раді вирішили, що доробляти їх буде саме вона.
“Аби виткати запаску, спочатку слід два дні насновувати основу на верстаті. У мене основа — акрилові нитки, — ділиться професійними таємницями гуцулка. — Можна робити основу і з вовняних ниток, але такий одяг буде кусючим”. Далі жінка накручує нитки на воротило — спеціальний круглий пристрій, що міститься позаду верстата, й тче. За словами пані Пониполяк, якщо під час ткання не використовувати срібні або золоті тонкі нитки, то пару запасок можна зіткати за три тижні чи й менше. “Якщо ж є такі нитки, то робота йде повільніше, бо вони дуже тоненькі, їх треба складати вчетверо або вп’ятеро та постійно розпрямляти, щоб не скручувалися змійкою”, — зауважує майстриня.
За барвами запаски відрізняються. Зазвичай у їхній основі бордовий або фіолетовий кольори, а от поперечні смужки можуть бути жовтими, зеленими, синіми, коричневими, зрідка рожевими чи цегляними. Кожну таку смужку треба акуратно викладати нитками на верстаті. Окрім смужок, є запаски з квітами або геометричними викрутасами. “Але це вже вищий пілотаж, — каже ткаля. — Бо кожну ниточку при роботі треба рахувати й викладати на верстаті в загальне тло, творячи взір”.
Для жіночих запасок майстриня використовує нитки темніших барв, для дівчачих — яскравіших. Коли основа запаски готова, майстриня знімає її з верстата і починає плести обводок. Він і для краси, і щоб не торочилися нитки. Згодом ткаля вручну пришиває сплетене. Цей процес називається обшнурити запаску. Останній штрих — і частина гуцульського жіночого народного костюма готова.
Завширшки запаски зазвичай 65 сантиметрів, завдовжки — від 70 до 80 сантиметрів. “Запаска не має бути довга, бо треба, аби з-під неї було видно діл сорочки, капці (плетені вовняні шкарпетункаки з візерми. — Авт.) і постоли (взуття)”, — розповідає ткаля.
Одягають гуцульські запаски дуже цікаво. Здавна їх просто прикладали на сорочку, а зверху пов’язували попружками — широкими поясами. А нині майстрині за бажанням можуть додатково пришити невеликі зав’язки до обох боків кожної запаски.
Майстриня каже, що, попри війну, замовлень не бракує, бо багато людей повертаються до своїх витоків і хочуть носити національне вбрання. У святкових запасках гуцулки виходять заміж, відвідують різні заходи.
До речі, нещодавно Любов Пониполяк за виткані гуцульські запаски отримала гран-прі ХVI Міжнародного фестивалю “Україна єднає світ”.
