У 2017 році на Донеччині загинув Галини чоловік Анатолій. Жінка важко переживала втрату, навіть перестала займатися творчістю. Але коли почалася велика війна, не змогла всидіти склавши руки...
“Все життя я віддала дітям, адже працювала вчителькою початкових класів, — розповідає Галина Твердола. — Скільки себе пам’ятаю, любила щось творити руками, але часу тоді на це бракувало. Та 12 років тому, як вийшла на пенсію, поринула у творчість. Двоє синів і чоловік Анатолій всіляко підтримували моє хобі — це вишивка стрічками, виготовлення прикрас на кошик, для волосся, соломоплетіння. Дещо робила для себе, інше реалізовувала, одержувала замовлення від знайомих. Перед святами ми всі разом прикрашали дім моїми виробами. Тому постійно дякувала своїй родині за розуміння, вони мене мотивували”.
З початком АТО Галина Твердола зі своєю сім’єю стала активно волонтерити. Передавали воїнам кошти, продукти, голова родини Анатолій возив усе потрібне на фронт. А на початку 2017-го й сам підписав контракт із ЗСУ.
“Для мене це не стало несподіванкою. Чоловік був патріот, йому боліло, що росіяни окупували Крим, Донецьк, Луганськ та інші наші міста й села. Якось Анатолій мені сказав: “Хто бачив війну, той не зможе довго залишатися вдома. Ось закінчу хату утеплювати — і до бійців”. Свого слова дотримав, — додає пані Галина. — Чоловік був командиром відділення протитанкового взводу 59-ї окремої мотопіхотної бригади. Загинув у грудні 2017 року поблизу Маріуполя від множинних кульових поранень. Коли почула, що Толі немає, всередині все обірвалось. Три роки не підіймались руки творити. Хотілось ті стрічки кинути у вогонь. Щоби не збожеволіти, писала вірші. Бо хоч що хто казав, час не лікує”.
До творчості Галина Твердола повернулась кілька років тому — знайома замовила картину. Тоді зрозуміла, що це відвертає її думки від горя, бо робить те, що любить.
“У березні 2022-го на війні загинув найкращий друг чоловіка — Олександр Котенко із Гайсина. Цю втрату теж важко перенесла, — розказує майстриня. — Після цього вирішила, що маю зробити все, аби наближати перемогу. Не лише заради пам’яті про свого чоловіка та його друзів, а й заради кожного воїна, який нині на передовій. Від початку повномасштабного вторгнення проводжу майстер-класи з виготовлення різних виробів — дідухів, оберегів, різдвяних павуків. Зібрані кошти передаю волонтерам. Ось нещодавно племінник, який воює, попросив купити РЕБ. Я провела аукціон своїх виробів і зібрала 3000 гривень. Хай небагато, але це теж внесок. Також звернулися місцеві волонтерки, котрі роками плетуть маскувальні сітки. Я виставила на продаж три свої шопери (сумки для покупок. — Авт.), вишиті стрічками. На них були червоні, білі, рожеві та молочні мальви. За два дні зібрала 5150 гривень. Купили тканину, з якої дівчата вже плетуть маскувальні сітки. Скоро вони будуть на передовій. Загалом за ці два з половиною роки закрила зборів на понад 25 тисяч гривень. А оце готуюсь наприкінці липня робити майстер-клас із виготовлення “маковійчиків” — букетиків на свято Маковія. Всі гроші з продажу теж підуть на армію”.
Волонтерка переконана — чоловік з небес бачить її старання й пишається. “Якщо коханого не вберегла, то, може, своєю працею вбережу інших воїнів”, — каже Галина Твердола.
