Парасковія Магас, жителька села Королівка, що на Коломийщині, відзначила золотий ювілей. Попри поважний вік, жінка має добру фізичну форму й чудову пам’ять.
“Анітрохи не дивуюся, що мама дожила до таких років,— каже донька ювілярки Наталія Гаврилюк. — Її загартувало непросте життя. А тримають на світі любов родини, сильна віра в Бога, надія й неймовірне бажання дочекатися нашої перемоги”.
Пані Парасковія рано залишилася без батька. Була серед сестер старшою, з дитинства працювала. До школи майже не ходила — закінчила лише три класи, проте добре вміє читати, писати, рахувати. Через бідність дівчина мусила найматися до заможніших односельців пильнувати дітей, пасти худобу. Під час німецької окупації Парасковію та ще кількох дівчат з села хотіли забрати на примусові роботи до Німеччини. Відважній юнці вдалося втекти. Вона пішки прийшла зі Львова додому, сім місяців переховувалася. А згодом, неабияк ризикуючи, допомагала воякам УПА.
“Матуся все життя важко трудилася на цегельному заводі в Коломиї, — мовить пані Наталія. — Тендітна, невеличка на зріст жінка роками складала на вагонетки сиру цеглу, допомагала тягти їх до печі. Дивуюся, як мамі вистачило здоров’я так довго там пропрацювати”.
Замолоду Парасковія вийшла заміж за працівника заводу, Миколу, жителя села Голосків. У пари народилися син Іван та донька Наталія. На жаль, чоловік трагічно загинув ще до народження доньки. Довелося пережити пані Парасковії загибель і сина: він упав на будівництві, травмувався і, поки його везли в лікарню, помер — увірвався тромб... Мати нетямилася від горя. Але мала ще доньку, онуків, треба було жити і їм допомагати.
“Мама розповідала онукам і правнукам казки, легенди, навчала віршів, старовинних молитов, а ще вчила бути чесними, добрими, щирими, приязними і відкритими до людей”, — каже пані Наталія. Нині в ювілярки п’ятеро онуків, десятеро правнуків і троє праправнуків. Бабуся добре знає, як кого звати, де хто живе та чим займається.
Від найріднішої дочка Наталія багато що корисного перейняла. Але признається: спекти пампушки з повидлом, як у мами, їй не вдається. “Коли матуся вийшла на пенсію, стала неабиякою сільською та церковною активісткою, — з усмішкою розповідає донька. — Зі знайомими й подругами варила їсти для будівничих нашої церкви, вишивала для родини і до храму рушники, співала у сільському хорі. Аж у столицю хористи з Королівки їздили у 1990-х виступати і там співали “Ой у лузі червона калина”. Тоді цю пісню ще не всі добре сприймали”.
Досі бабуся залишається при доброму здоров’ї. Вона рано лягає та рано встає. Їсть переважно молочні страви: кулешу з сиром, рисову кашу, макарони з молоком. Сторічна прикарпатка вважає себе неабиякою “багатійкою” та щасливицею у Бога, бо має велику дружну родину. Щоправда, коли почалося повномасштабне вторгнення, пані Параска захворіла на серце. Діти та онуки кинулися до лікарів, рідненьку вдалося вилікувати. “Вона досі дуже переживає, коли чує про війну, про те, що гинуть наші захисники. За живих, за безвісти зниклих та небесних вояків мама по кілька раз на день молиться, — зауважує пані Наталія. — Вона дуже-дуже хоче дочекатися перемоги. Садить багато квітів, каже, що зустріти цей неймовірний день треба буде гарно. І додає, що власноруч вирощену красу даруватиме воїнам, які повернуться з фронту до рідних домівок”.
