Юлія Галінська працює терапевткою і проводить ультразвукову діагностику в Херсонській дитячій лікарні. Коли почалось повномасштабне вторгнення, жінка ні секунди не вагалась, чи варто залишитись на роботі. Рятувала людей і під час активних бойових дій, і навіть в окупації. У лютому 2024 року Юлія врятувала життя 14-річної дівчинки, біля якої впала ворожа ракета.
“Із дитинства я мріяла про медицину. Хотілось бути корисною людям, допомагати. Коли вступила до Харківського медичного університету, почувалась на сьомому небі від щастя. Обрала спеціальність терапевта та ультразвукову діагностику, — розповідає 29-річна Юлія Галінська. — Після отримання диплома разом зі своїм чоловіком-хірургом працювала в центральній районній лікарні в моєму рідному місті Краматорську. Приблизно три роки тому ми переїхали на батьківщину коханого — у Херсон. Влаштувались у дитячу лікарню. Але мирне життя тривало недовго... Ми з чоловіком відразу домовились, що виїжджати з Херсону не будемо, адже наші колеги залишились на місці, й евакуюємось лише з усіма, коли вже взагалі не буде змоги виконувати свою роботу.
Цілодобово до нас привозили поранених дітей і дорослих. Найважче було під час окупації, весь час ми з колегами потерпали від морального пресингу російських військових. Але ми не зламались. Одного разу окупанти хотіли вивезти до Росії діток, позбавлених батьківського піклування, сиріт. Але колеги спеціально вказали у документах маленьких пацієнтів важкі діагнози й те, що транспортуванню вони не підлягають. І діток вдалось врятувати”.
Нині у Херсоні, на щастя, майорить український прапор. Але місто нещадно обстрілюють російські окупанти.
“Щодня ми з чоловіком йдемо на роботу і не знаємо, чи повернемось звідти. Одне з відділень лікарні настільки зруйноване, що не працює. Нам не раз пропонували виїхати у безпечніші області, пропонували роботу, але ми відмовлялись. Бо болить Херсон, бо ми потрібні тут, — додає співрозмовниця і згадує той день, 24 лютого 2024 року. — Я саме повернулась з роботи і неподалік будинку залишила машину. Коли проходила повз дитячий майданчик, звернула увагу на дівчину з хлопцем, які мило розмовляли. За якусь мить почула вибух, прилетіла ворожа ракета. Хлопець впав, прикривши собою юнку. Я відразу кинулась до потерпілих. У такі моменти найважче визначити, кому з поранених передусім маєш допомогти. На жаль, хлопець отримав несумісні з життям поранення. А дівчина була при тямі, їй було дуже боляче, та вона трималась. Я зняла з себе шарф і мерщій спиняти кровотечу на ногах та на шиї дівчини. У цей момент за декілька десятків метрів від нас знову було два прильоти. Небайдужі викликали “швидку” й невдовзі постраждалу забрали в реанімацію, зробили операцію. Дівчинка вже одужує. Хоч її психологічний стан важкий, бо на очах втратила 20-річного товариша. Її рідні тепер називають мене янголом-охоронцем”.
Дізнавшись про вчинок медикині, адміністрація лікарні подала її кандидатуру до нагороди. Й днями Юлія Галінська отримала президентську відзнаку “За оборону України”. Каже, що героїнею себе не вважає, бо просто виконувала свою роботу.
