Волонтери кажуть: їхні вироби можна побачити на всій лінії фронту — вони гарної якості, тому мають неабиякий попит серед військових.
“Коли почалася повномасштабна війна, то, мабуть, у кожного з нас була паніка від почутих новин та звірств, які скоювала Росія. З острахом чекали розвитку подій. Треба було якось відвертати погані думки і водночас щось робити, щоб полегшити життя нашим захисникам, — розповідає директорка Борочичевського ліцею Емілія Городь. — Вчителька початкових класів нашого закладу Ольга Яцина зателефонувала колезі, викладачці трудового навчання, й запропонувала шити речі для військових. На третій день великої війни ми сіли за роботу, облаштували мініцех в одному з гаражів. Позносили старі швейні машинки, тканини. Почали із подушок, яких пошили понад 500 штук. Потім взялись за речові мішки, підсумки для аптечок, розвантажувальні жилети. Майже ніхто з нас раніше не мав справи з шиттям. Отож мама однієї з вчительок, яка свого часу працювала кравчинею, підказувала нам, як правильно це робити. Зізнаюся, не одну голку зламали”.
Найважче, каже вчителька Ольга Яцина, давалося виготовлення плащів для маскування. А все тому, що не було викройок. “Ми переглядали відео у мережі і так вчились їх шити”, — зауважує моя співрозмовниця.
Тепер швачки-волонтерки працюють у шкільній майстерні, мають 12 машинок. “Деякі принесли з дому, ще одну нам подарували благодійники, — розказує Ольга Яцина. — Загалом у процесі задіяно сім осіб — п’ять жінок і двоє чоловіків, усі — працівники ліцею. Хтось робить викрійки, інші — зшивають речі, треті — лагодять чи налаштовують машинку. Працюємо щодня, крім неділі, після уроків. Свій батальйон лагідно називаємо “Шпильки з Борочича”. Тепер увагу зосередили на маскувальних костюмах та безкаркасних ношах. Вони чи не найбільше потрібні на фронті. Але асортимент наш чималий. Вміємо та можемо майже все”.
Щоб закупити тканини, нитки та інші матеріали для роботи, у ліцеї проводять благодійні ярмарки. Учні охоче долучаються до ініціативи. “От нещодавно десятирічна школярка принесла гроші, які їй подарували на уродини, — додає Емілія Городь. — Цей вчинок дуже всіх зворушив”.
