Він із тих, хто не боїться труднощів та випробувань. З перших днів повномасштабного вторгнення, не вагаючись, долучився до лав ЗСУ, втратив на фронті ногу та після складної реабілітації відважився піднятися на найвищу гору Українських Карпат, щоб там запропонувати руку і серце коханій.
“Я довго міркував над тим, як освідчитися Таї, — розповідає 27-річний ветеран із Черкащини. — Хотів, щоб це було небанально. Думав: може, попросити водія автокрана, щоб підняв мене до балкона квартири, де живе Тая, постукати у вікно з квітами і каблучкою. Але рятувальникам нині роботи вистачає, не на часі такі розваги. Може, освідчитися посеред футбольного матчу (граю в ампфутбол)? Але теж ні: хлопців можуть переповнювати негативні емоції — тоді моє освідчення буде недоречним. Ідея зійти на Говерлу спала на думку, коли їхав потягом із Черкас у Смілу до Таї. Гортаючи тікток, натрапив на краєвиди Говерли. Уже за вечерею запропонував коханій поїхати в гори й підкорити карпатську вершину. Вона погодилася. І відразу замовила квитки на потяг до Верховини”.
І Юрій, і його наречена сходили на гору вперше. Признаються, було нелегко, адже хлопець на протезі. Поранення зазнав під Торецьком на Донеччині. “Ми тоді саме повернулися з позиції, де відпрацювали “жирну ціль”, — згадує співрозмовник, який служив у 95-й окремій десантно-штурмовій бригаді — спершу в піхоті, а потім парамедиком. — Сіли відпочити, пообідати біля бліндажа у траншеї — і тут снаряд за снарядом. Мені праву ногу перебило на самому коліні”.
Коли Юрій і Тая прибули у гори, деякі місцеві попереджали їх, що сходження не всім вдається. Пара й уявити собі не могла, що наприкінці квітня на вершині гори лежатиме сніг. “Ми не готувалися до походу так, як досвідчені туристи, — зазначає Юрій. — Не мали зі собою льодоруба чи якоїсь сокирки, щоб пробивати лід під ногами. Я був у панамі, Тая — у кедах. Вона мені прокладала шлях — робила слід за слідом, у які я ступав”.
“Ми не знали, що нас у горах чекає, — додає Тая. — Думали, весна — буде тепло. А тут то сонячно, то хмарно, то дує рвучкий вітер. На вершині було дуже холодно. На щастя, там нам трапився турист, який допоміг здолати найважчі останні кількадесят метрів. Він нам і фото зробив, і відео. І гарячим чаєм напоїв, бо вода, яку набрали у джерелі, дорогою просто замерзла”.
“Я не міг здатися, бо бачив, що нареченій нелегко — вона мене через лід переводила, інакше я б не встояв, — каже співрозмовник. — До речі, коли ми піднімалися на вершину, Тая обмовилася: “І спробуй після цього не візьми мене заміж!” Дівчина і гадки не мала, що в кишені в Юрія — каблучка. “Вітер був такий сильний, що я, ставши на коліно, ледь втримався, — згадує хлопець. — Тая, заціпеніла від холоду, на кілька секунд заніміла, але на моє “Ти вийдеш за мене?” промовила: “Так”. Чотирнадцять годин шляху позаду, з них майже дев’ять — важкого підйому крутими схилами, крізь сніг і по камінню.
“Спускалися з гори, коли надворі вже смеркало, — каже Тая. — Зі самої вершини з’їжджали на сідниці, бо було надто слизько. Можна було просто вбитися: злетиш з обриву — і все. За себе так не хвилювалася, як за Юру. Але в нас усе вийшло. Я певна, разом ми гори зрушимо. Юра — людина, яка, попри труднощі, завжди йтиме до кінця. Із підтримкою одне одного, думаю, попереду в нас — ще багато підкорених вершин”.
