Цього разу волонтер здолав 1628 кілометрів від рідної Полтавщини до Закарпаття.
“Я змалку люблю їзду на велосипеді, на пенсії стало більше часу для подорожей, тож мандрував Полтавщиною. Щоправда, в мене “Україна” 1980-х років, отримав його ще у спадок від тата. Велосипед міцний. Колеса хороші, дещо підфарбував, син подарував ліхтарик, — розповідає Олександр Каніболоцький. — Коли почалася велика війна, хотів йти добровольцем на фронт, проте через вік мені відмовили. Та я вирішив, що закриватиму збори для бійців. Почав з благодійної поїздки до Батурина, проїхав 500 кілометрів. Зібрав 12 500 гривень, то купили шини. Далі була подорож до Бучі — 850 кілометрів і 26 тисяч гривень донатів, за які допоміг придбати машину воїнам. Найдовшим був третій велопробіг — 1200 кілометрів. Я об’їхав Полтавську, Черкаську, Київську, Чернігівську та Сумську області та зібрав близько 1,6 мільйона. Усі кошти пішли на закупівлю електронної техніки для 116-ї окремої механізованої бригади і ремонт машини”.
Останній веломаршрут проліг з Опішні до Чопа. Із собою в дорогу пенсіонер взяв воду, трохи їжі, одяг, ліки. А ще — прапори, подаровані військовими. Стартував пан Олександр близько третьої ночі
24 травня. У середньому долав велосипедом 120 — 140 кілометрів щодня. Користувався навігатором. А закінчив велотур через два тижні після старту.
“До велоподорожі я ніяк не готувався, адже перед тим багато працював на городі: садив бульбу, сіяв насіння, косив. Але крутити педалі значно важче, — усміхається співрозмовник. — Перші 50 кілометрів проїхав і трохи перепочив у лісі біля Сорочинців. Загалом 176 кілометрів до Пирятина були надзвичайно важкими. Давались взнаки втома, біль у ногах... Але коли їдеш заради тих, хто щодня боронить нашу країну, то зупинятися не маєш права. Від Гребінки до Драбова — жахливі дороги, через це навантаження на ноги було ще більше. Загалом за другий день здолав 124 кілометри, шалено втомився. У Каневі мене надзвичайно тепло зустріли волонтери. Організували екскурсію на Тарасову гору, подбали про смачний обід, комфортний відпочинок у готелі. Справжнім випробуванням стала дорога від Канева до Узина, це 87 кілометрів. Весь час сильний вітер дув просто в обличчя, а потім ще й дощ вперіщив, я змок до нитки. Відчував, що от-от сили закінчаться, ноги не слухались. Але не здавався... За 11 днів я вже був в Івано-Франківську, звідти треба було їхати гірською місцевістю. Особливо важко було долати шлях до Яблуницького перевалу — затяжні підйоми випробовували сили. Та підтримували мене добрі люди, які зустрічались на шляху. Вони часто наголошували, що долати таку відстань на ровері “Україна” з однією передачею, ще й тримати досить пристойну швидкість, 23 — 27 кілометрів за годину, — це своєрідний подвиг”.
Волонтер розраховував на маршрут протяжністю 1500 кілометрів, але вийшло навіть більше — 1628 кілометрів. Про свою мандрівку Олександр Каніболоцький розповідав у соціальних мережах, там умістив реквізити, куди охочі могли задонатити. Також люди впізнавали його на вулиці й охоче долучались до допомоги. Під час свого велотуру пенсіонер планував зібрати 600 тисяч гривень, наразі є близько 125 тисяч.
“Дехто каже мені: “Ти збираєш по копійці на армію, а на верхах розкрадають мільярди”. Розумію це, але по-іншому не можу. Адже хлопці на фронті просять про допомогу. Їм багато що треба, аби нищити ворога, — зауважує пан Олександр. — Тепер треба відпочити, набратись сили, бо торік після велотуру в мене загострилася виразка шлунка”.
