13-річна киянка потрапила до столичної лікарні з гарячкою і сильними спазмами в животі. Під час екстреної операції лікарі розрізали шлунок пацієнтки й вилучили з нього майже кілограмовий волосяний жмут — трихобезоар. Як згодом визнала дівчинка, вона упродовж п’яти років... їла власне волосся. Медики називають таку звичку трихофагією, або синдромом Рапунцель.
А у львівській лікарні прооперували юнку із Запоріжжя, зі шлунка якої теж вилучили трихобезоар вагою один кілограм. Трохи раніше у Вінницькій обласній дитячій лікарні врятували 11-річну дівчинку з клубком спресованого волосся, який копіював пухлину та спричинив кишкову непрохідність. І подібних історій у практиці наших лікарів останнім часом чимало.
— Трихофагія — явище доволі поширене, — каже Віталій Закладний, лікар-психіатр, психотерапевт. — Про неї повідомляли у Франції ще у XVIII столітті, коли один з хірургів виявив величезне пасмо в животі 16-річного юнака.
Таке порушення поведінки може бути обумовлене наявністю у людини нав’язливих думок, самоагресії (проявляється у вириванні власного волосся). Пригадую, як до мене на прийом мама привела двох близнючок-підлітків. Сестрички конкурували за увагу одного хлопця, і, щоб впоратися зі стресом, вдавалися до трихофагії.
Якщо вчасно не забити на сполох, цей своєрідний “ритуал” поїдання волосся може перерости у нав’язливий психічний розлад. Не кажучи вже про серйозні проблеми зі здоров’ям фізичним. І це, до речі, стосується більшості проявів самоагресії, якот дерматофагії, трихотиломанії.
— Поясніть, будь ласка, що це таке.
— Дерматофагія — це вид розладу, за якого людина кусає свою шкіру (зазвичай навколо нігтів). Ця звичка переважно з’являється в дошкільнят і триває до підліткового віку. Але часто вона залишається і в дорослих.
Трихотиломанія — це виривання волосся з голови або інших частин власного тіла. Це теж прояв самоагресії, не рідко поєднаний з трихофагією. Не менш небезпечна й психогенна екскоріація — дряпання власної шкіри. Відчуття болю під час травмування тіла приносить людині своєрідну розрядку.
Психотерапевти, щоб допомогти пацієнтові, намагаються з’ясувати першопричину таких дій. Доволі часто в їх основі лежать психічні травми, пережитий булінг, емоційне перенавантаження. Усе це характерне для періоду війни.
— Як лікують такі розлади?
— Допомагає психотерапія і препарати, що використовуються при лікуванні депресій та неврозів. Але в кожному випадку необхідність їх застосування, як і дозування, тривалість курсу визначає лікар.
