Інцидент, що трапився на Київщині, вразив багатьох. Дружина обвинуваченого у суді чоловіка важко хворіла, а після перелому шийки стегна її життя стало ще важчим через постійні болі. 19 червня 2019 року чоловік викликав “швидку”, щоби медики ввели жінці знеболювальне. Однак препарат діяв не довго. Через деякий час жінка знову стала корчитися від болю. У чоловіка здали нерви. Він поклав на обличчя дружини подушку, а шию стиснув руками. Тримав декілька хвилин, аж поки дружина не померла.
Опісля цього чоловік вирішив скоїти самогубство, заподіявши собі ножові поранення живота. Завдяки вчасній госпіталізації його врятували. На суді він повністю визнав свою вину. Казав, що дружина благала позбавити її страждань. В обвинуваченого констатували психічний розлад. Ситуація, пов’язана з невиліковною хворобою дружини, травмувала його психіку. І на час вчинення злочину він був обмежено осудним. Суд призначив покарання — п’ять років позбавлення волі з дворічним іспитовим терміном. Також йому призначено примусове надання амбулаторної психіатричної допомоги.
Експерти кажуть, таким ситуаціям мала би запобігати якісна паліативна допомога. А яка ситуація із цим в Україні?
— Лише за найскромнішими підрахунками, понад 700 тисяч українців на рік опиняються на термінальній (кінцевій) стадії тієї чи іншої хвороби і потребують паліативної допомоги. І лише одиниці отримують її, проводячи останні дні з належним медичним та психологічним супроводом. Інші ж важко й довго помирають вдома на очах у рідних, — каже Олександр Вольф, голова БО “Асоціація паліативної і хоспісної допомоги”. — Згідно з рекомендаціями ВООЗ, на мільйон населення має бути тисяча ліжок для паліативних хворих. В Україні ж маємо трохи більше як десяток хоспісів і приблизно двадцять відділень на декілька ліжок.
За словами експерта, ця кількість є критично малою. А крім того, існує ще така проблема, як нівелювання поняття “хоспіс”.
"Є така практика, коли районні лікарні, що опинилися на межі закриття, “перекваліфіковуються” на хоспіси, — каже Олександр Вольф. — За рахунок цього кількість хоспісів в Україні на папері зростає, але насправді їх не можна вважати повноцінними. Бо в хоспісах має бути дороговартісне обладнання, ліки, знеболювальні, соціальний супровід родин, який триває навіть після смерті хворого... Також в Україні часто називають хоспісом відділення, де хворому надають лише медсестринський догляд. А буває й таке, що паліативні хворі роками лежать у відділеннях реанімації, під’єднані до апарату штучної вентиляції легенів".
У середньому день перебування паліативного хворого у хоспісі обходиться у тисячу гривень. І якщо за кордоном це часто покривається медичним страхуванням, то в нас все лягає на плечі родичів та благодійних фондів. "Потрібно розвивати мережу хоспісів та запроваджувати державні програми підтримки, щоб вони були доступними кожному, хто потребує", — підсумовує Олександр Вольф.
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також про те, які ще медичні гарантії отримують українці з 1 квітня
