Героїв Крут називають “першими українськими кіборгами”, а саму подію — боєм за майбутнє України. Вважається, що 29 січня 1918 року близько 300 юнаків тримали оборону проти до зубів озброєних більшовиків і таки зупинили за 130 км від Києва наступ на столицю УНР. “Але це не зовсім так”, — каже історикиня Олеся Ісаюк, наукова співробітниця Центру досліджень визвольного руху.
— З грудня 1917 року тривала агресія радянської Росії проти УНР (незалежність якої проголошено 22 січня 1918 року). У другій половині січня 1918-го вздовж лінії залізниці Бахмач — Ніжин — Дарниця розвивався наступ більшовицьких військ на Київ під загальним командуванням генерала Михайла Муравйова.
Одночасно в самій столиці УНР на заводі “Арсенал” стався збройний заколот, організований більшовицькими агентами. У Києві тоді перебувала більшість українських військових частин. Командування розуміло: якщо відправити їх на фронт, то ворог візьме столицю. Тому під Крути вирушили учні Першої Української військової юнацької школи та студентський курінь Січових стрільців.
— Чому бій розгорівся саме на залізничній станції Крути?
— На той час основною ударною силою більшовиків були бронепотяги. Відповідно, якщо ви не контролюєте залізниці, то бронепотяг не допоможе. Саме тому вояків відправили на станцію Крути. Увесь день 29 січня 1918 року вони стримували наступ більшовиків. Допомагало українським воякам те, що вони мали хорошу вогневу підготовку та були в обороні. Тоді як сама Червона армія тоді не була добре організована і споряджена.
— Яким було співвідношення сил?
— З українського боку був представлений резерв з підсиленням, де майже половина особового складу — люди з військовим досвідом та освітою. Командиром українських частин був бойовий офіцер Аверкій Гончаренко, який пройшов Першу світову війну. Також у Крути прибули підрозділи під командуванням сотника Тимченка, які відступили туди з-під Ніжина: рештки куреня Смерті й 13-го Січового полку, бронепотяг під командуванням сотника Ярцева і бойовий потяг сотника Лощенка. Загалом близько 300 осіб. А сумарно спротив більшовикам чинило щонайменше 800, а можливо, і близько 1000 — 1200 вояків, а не 300, як заведено вважати.
Натомість обидві більшовицькі армії налічували до 6000 осіб, щоправда, у Бахмачі, звідки розгортався наступ, перебувала десь половина з цього складу. За підрахунками, більшовики тоді втратили тільки вбитими близько 300 осіб.
— Яких втрат зазнали українці?
— Перші дані говорять про 250 загиблих і поранених, тепер дослідники схиляються до думки про кількість загиблих у межах 70 — 100 осіб. У це число потрапляє і загін із 30 чоловік, який у сутінках, не знаючи дороги, потрапив просто в руки більшовикам. Усіх їх розстріляли.
— Чому крутянців часто називають “безборонними дітьми”?
— Це побічний ефект творення патріотичного міфу. На емоційному рівні історія про дітей, які трагічно загинули, сприймається набагато краще. До слова, лінію образу “безборонних дітей” стала популяризувати із 1928 року українська еміграція.
— Результат бою під Крутами — це поразка чи перемога?
— Перемога. Вояки серйозно пошкодили залізничну колію і цим затримали наступ більшовиків. Вороги витратили декілька днів на її ремонт, і саме захоплення Києва відбулося 6 лютого. По-перше, за цей час зі столиці встигли вивезти уряд УНР і важливу документацію. По-друге, ця затримка дала змогу українській делегації укласти Берестейський мирний договір, який започаткував участь України у міжнародних відносинах як суб’єкта, фактичне визнання її великими державами.
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також про те, як в Україні торгують діагнозами
