Коли Великий князь Київський Роман загинув у бою з поляками, його синові Данилу було лише чотири роки. Хлопчик автоматично став галицьким князем, але невдовзі позбувся трону: династичні права на Галич заявили онуки Ярослава Осмомисла, Мстислав Удатний, інші нащадки родичів Романа.
На галицькі землі претендували й династії з Угорщини та Польщі, з ними вдова Великого князя Єфросинія-Анна уклала угоду. Король Угорщини Андраш ІІ розмістив військовий гарнізон в Галичі та взяв до себе на виховання маленького князя Данила. А вдова з молодшим сином Васильком залишилися при Краківському дворі.
Правити у Галичі Данило знову розпочав одинадцятирічним — за підтримки угорців. Однак щойно вони полишили місто, місцеві бояри вигнали з міста матір маленького князя, взяли владу в свої руки й покликати правити іншу, вигідну їм людину — Мстислава Німого. Данило знову змушений був рятуватися втечею в Угорщину.
Але у 14 років Данило вже княжив на Волині, у 16 самостійно виступив проти поляків, у 17 років уклав угоду з новгородським князем Мстиславом II Удатним та одружився з його донькою Анною. За допомогою впливового тестя відбив у польського князя Лешека землі. Таким чином помстився за загибель батька. А потім ще й уклав антипольську угоду з п'ятьма литовським князями.
У розпалі цих інтриг надійшли тривожні сигнали з Сходу. У 1223 році монголи вторглися у половецькі землі. Тоді половецький хан попросив допомоги у руських князів. 21-річний Данило взяв участь у битві з монголо-татарами на
річці Калці. Це було жахливе побоїще, в якому руське військо зазнало поразки. Данилові Романовичу, одному із небагатьох уцілілих учасників бою, належало об'єднати ослаблену південну Русь перед початком монгольського вторгнення...
У 1231-му Данило завершив об'єднання волинських земель, у 1238 передав Волинь братові Васильку, а сам вирушив на Київ і взяв його у 1240-му. За часів Данила Галицько-Волинське князівство зазнало нападу монголів (у 1240-1241 роках). Та це не похитнуло рішучості князя — у 1245-му його війська розбили полки угорських і польських феодалів. Ярославською битвою переможно завершилася майже 40-річна боротьба Данила за батьківський спадок. А далі він втрутився у війну за австрійський престол і на початку 1250-го таки добився визнання прав на нього для свого сина Романа.
На той момент найбільшою загрозою для Данила була Орда, тож він конче потребував підтримки західних союзників. Королівський титул із рук Папи Римському забезпечив би таку поміч.
Після коронації у 1253-му в Дорогочині упродовж 1254-1255 року король, за сприяння європейських союзників, очистив від татар Київську землю. Нащадки Данила з того часу називали себе "Rex Russiae" і "duces totius terrae Russiae, Galicie et Ladimirie" ("король Русі" чи "князь усієї землі руської, галицької і володимирської").
Заслугою Данила історики визнають також приборкання галицького боярства. Із 1145 року воно впливали на політичну ситуацію в Галицькій землі, садило на трон покірних князів-маріонеток.
Незадовго до смерті у 1264 році Данило помирився з усіма своїми родичами (у літописі, що описує з'їзд князів після перемоги на Литвою, згадується чимало галицької і волинської знаті). Короля, як він і заповідав, поховали у Холмі — місті, яке він збудував. Хоча у списку його улюблених міст був і Львів, збудований та названий на честь сина.
За мудрість Данила називали "другим по Соломонові" (саме так і висловився літописець, оплакуючи смерть короля).
