Він колись сказав, що пише музику навіть уві сні. Вона супроводжувала його до самої смерті. 14 червня 1994 року серце Генрі Манчіні зупинилося. Йому було лише 70 років, він був багатим і мав дуже впливових шанувальників у цілому світі, однак його здолала важка недуга. Труну композитора виносили під "Moon River" - легендарну мелодію, яка з'явилася на світ у 1961-му.
Генрі (Енріко Нікола) Манчіні виріс у "Маленькій Італії" - емігрантському кварталі Клівленда. Його батьки приїхали в США з італійської провінції за рік до народження сина.
Манчіні-старший працював сталеваром, однак мав чудовий голос і був зіркою емігрантського оркестрика "Сини Італії". Разом із ним виступав і малий Енріко. Подружжя доклало всіх зусиль, щоб обдарований хлопчина міг вчитися у Джульярдській школі в Нью-Йорку - це один з найбільших навчальних закладів у галузі мистецтва і музики в США.
Далі - служба в армії США під час Другої світової, після демобілізації - робота в легендарному оркестрі Гленна Міллера і, нарешті, зустріч із Блейком Едвардсом. У союзі з цим відомим кінорежисером народилися кращі твори Манчіні - музика до "Сніданку біля Тіффані", "Рожевої пантери", "Великих перегонів"...
Манчіні, як ніхто інший, усвідомлював, що мелодія до кіно потребує особливого підходу. Наприклад, жанр психологічного трилеру вимагає неординарного саундтреку. Склад оркестру, який записував музику до шведської стрічки "Папуга" був нетиповим: синтезатор, 12 духових, орган, два фортепіано і два клавесини. Причому один з них, за задумом і на вимогу Манчіні, налаштували на чверть тона нижче. "Фальшивий" клавесин у парі з "правильним" став звуковим символом хворої психіки одного з героїв.
Неординарність, помножена на неймовірну працездатність, вочевидь, і стали запорукою успішної творчої кар'єри Генрі Манчіні. Серед його нагород - чотири "Оскари" і 13 номінацій на найвищий приз американської Кіноакадемії. Більше таких нагород здобули лише одиниці.
А у 1962 році Манчіні отримав одразу дві нагороди за фільм "Сніданок біля Тіффані" (оригінальний саундтрек і пісня Moon River). Наступного року композитор здобув "Оскара" за пісню "Days of Wine and Roses" із однойменного фільму "Дні вина і троянд". Останню нагороду Кіноакадемії Манчіні виборов за саунтрек до мюзиклу "Віктор/Вікторія".
Усі ці нагороди йому принесля багаторічна співпраця і дружба з кінорежисером Блейком Едвардсом. Останнім фільмом для обох стала чергова комедія з циклу "Рожевої пантери" - "Син Рожевої пантери" (1993).
Як концертний виконавець, Манчіні проводив більше п'ятдесяти виступів на рік, загалом давши понад 600 симфонічних виступів. Він диригував багатьма провідними симфонічними оркестрами світу, включаючи Лондонський симфонічний оркестр, Ізраїльський філармонічний оркестр, Boston Pops, Лос-Анджелеський і Королівський філармонічний оркестри.
У житті цього показного талановитого чоловіка не було скандальних романів. Можливо, він просто був однолюбом, адже прожив 43 роки у шлюбі зі співачкою Джинні О'Коннор, яка народила йому трьох дітей – сина Крістофера, який став музичним видавецем та промоутером, і близнючок Моніку і Феліс. Моніка Манчіні стала відомої співачкою, а Феліс – головою Mr. Holland's Opus Foundation - організації, що спонсорує молодих талановитих музикантів.
Колись Манчіні сказав про себе: "Чи хороший я композитор? Непоганий, судячи з результатів. Не з першої сотні, звісно. Хоча як подивтися: за 50 років заняття музикою я саме нею займався приблизно 26 000 000 хвилин! Порахуйте - і вирішуйте самі!"