Восени 1900 року австрійський офіцер Карл Грезер із двома компаньйонами придбав за 150 тисяч франків ділянку землі поблизу швейцарського міста Аскона, на одному з пагорбів на березі озера Маджоре (Лангерзеє). Тут він створив комуну Монте Веріта (Гора істини). Сюди запрошували на відпочинок у поєднанні з вегетаріанським способом життя, лікуванням сонячними ваннами та купаннями у природних водоймах. Багато хто з відвідувачів залишався у цьому поселенні назавжди.
Особливе значення поселенці Монте Веріта надавали безпосередньому контакту з навколишньою природою. Навіть свої городи вони обробляли голяка.
Як повідомляла краківська газета Nowości Illustrowane, у 1907 році до Монте Веріта приїхав представник династії Габсбургів, праправнук австрійського імператора ерц-герцог Леопольд Фердинанд, принц Тосканський, разом із дружиною Вільгельміною. Однодумець та приятель Карла Грезера на той час облишив військову службу, відмовився від спадкових титулів і прибрав собі ім’я Леопольда Вельфлінга. Причиною різкої зміни способу життя аристократа стало його бажання одружитися. У Відні він познайомився із донькою поштового працівника Вільгельміною Адамович, яка була повією, і попри вимоги імператорської родини відмовитися від такого мезальянсу, не погодився покинути цю жінку. У 1903 році нащадок австрійського імператора прийняв громадянство Швейцарії, одружився з коханою жінкою, але шлюб цей протривав недовго.
“Пані Вельфлінгова виявила велику прихильність до способу життя асконійських поселенців, хотіла залишитися тут і схиляла свого чоловіка приєднатися до неї. Однак це їй не вдалося і призвело до сварки між подружжям”, – повідомляла тогочасна преса.
Комуна Монте Веріта пропонувала своїм поселенцям ідеальні умови для такого собі дауншифтингу, життєві потреби тут були зведені до мінімуму. Водночас цілі, цінності і методи комунарів були діаметрально протилежними з тими, які сповідували у тогочасному суспільстві, це викликало осуд.
“Те, що вони живуть інакше, ніж решта мешканців Європи, може комусь не подобатися, але не повинно ставати підставою для приниження цих диваків, які вслід за видатними мислителями наважилися порушити життєві шаблони, сформовані культурою попередніх століть”, – писала тогочасна газета Nowości Illustrowane.
У перші два десятиліття свого існування колонія в Монте Веріта стала центром руху реформування життя, пацифізму, анархізму, теософії, антропософії, психоаналізу. Крім того, Монте Веріта перетворилася і в центр політичної опозиції, що виступала проти авторитарних і шовіністичних режимів кінця XIX - початку ХХ століть. У 1913-1918 роках тут діяла "школа мистецтв", відбувалися регулярні конференції.
У період розквіту Монте Веріте відвідували Герман Гессе, Карл Юнг, Еріх Марія Ремарк, Айседора Дункан, Макс Вебер і навіть Володимир Ленін.
Однак члени комуни страждали від постійних внутрішніх конфліктів. Серйозні протиріччя викликали різні уявлення з приводу «природного» способу життя. Одні були не тільки затятими прихильниками вегетаріанства, але й відкидали всі досягнення технічного прогресу, інші ж не хотіли відмовлятися від деяких благ цивілізації. Не всі колоністи були згодні із занадто високо поставленими цілями і вимогами всередині громади. Так, наприклад, вегани висунули вимогу заборони носіння шкіряного взуття і вимагали її заміни на дерев’яні сандалі, з чим були не згодні інші члени громади.
Крах колонії спричинила відсутність добре продуманого письмового Статуту. Тож у 1926 році комуна перших у світ хіпі припинила своє існування.
Нагадаємо, раніше ми писали про Ненсі Астор, яка 100 років тому спантеличила всю Британію. Замість сидіти вдома із дітьми вона подалася у велику політику.
