Ідею раз на чотири роки визначати найсильнішу футбольну команду світу ухвалили 26 травня 1928 року на засіданні ФІФА, надихнувшись успіхом футбольних турнірів на Олімпіадах. Та в Європі ідею президента організації француза Жуля Ріме сприйняли скептично. У тогочасній пресі його плани називали “наполеонівськими”.
Мовляв, краще розіграти спершу кубковий турнір серед європейських команд, а не замахуватися відразу на світовий рівень.
“Є ризик, що ФІФА повторить свої старі помилки, відкинувши досягнене та витаючи у фантастичних планах”, — писала тогочасна австрійська газета Illustriertes Sportblatt.
САМІ ПЛИВІТЬ У ТОЙ УРУГВАЙ
На проведення першого світового чемпіонату претендували, зокрема, Угорщина, Нідерланди, Іспанія, Італія та Швеція. Але на конгресі ФІФА обрали господарем Уругвай. Деякі кандидати образились і не відрядили свої збірні до Південної Америки. У двотижневу подорож через Атлантичний океан погодилися їхати лише футболісти Франції, Бельгії, Югославії та Румунії. Румунську команду з 15 найкращих збирав особисто король!
З метою економії всі європейці попливли на одному кораблі. А загалом у фінальну частину чемпіонату, що тривав із 13 по 30 липня 1930 року, потрапило 13 команд (7 — з Південної Америки, 2 — з Північної та 4 з Європи). Їх було розподілено на чотири групи, переможці яких виходили у півфінал.
До слова, вибір на Уругвай упав невипадково. У 1930 році країна святкувала 100-ліття незалежності. А до того уругвайські футболісти двічі поспіль вигравали футбольні турніри на Олімпіадах. У 1925 році збірна Уругваю провела турне Європою і зіграла два десятки матчів, впевнено долаючи професійні клуби.
СУДДІВ — НА МИЛО!
Сенсацією чемпіонату стали югослави, які лише у півфіналі поступилися господарям турніру й посіли третє місце. Як запевняли австрійські газети, тільки суддівська упередженість дозволила Уругваю здобути перемогу.
Як запевняли австрійські газети, тільки суддівська упередженість дозволила Уругваю здобути перемогу.
Один із м’ячів у ворота збірної Югославії було забито з офсайда. Інший став результатом паса фотографа, що стояв за воротами і повернув м’яч, який вийшов за межі поля, уругвайському нападникові — непомітно для бразильського рефері Алмейди Рего. Згодом видання Sunday Express прямо звинуватило уругвайців у підкупі судді за 800 доларів.
“Перший чемпіонат світу з футболу, який втратив цінність від самого початку через відсутність найсильніших європейських команд, перетворився на суцільний скандал”, — зазначала австрійська газета Sporttagblatt. Зокрема, арбітр із Болівії Ульріке Сауседо на матчі Мексики та Аргентини тричі ставив пенальті. На той час точка пробиття ще не позначалася білою плямою на газоні, арбітри відраховували 14 кроків (приблизно 11 метрів) від лінії воріт. У болівійця був дуже широкий крок, тож футболістам довелося влучати в ціль майже з 15-метрової відстані! Із трьох спроб лише одна була вдалою.
УБОЛІВАЛЬНИКІВ КОМАНДИ-ПЕРЕМОЖЦЯ ЗАКИДАЛИ КАМІННЯМ
У фінальному матчі в епіцентрі скандалу опинився бельгійський суддя Джон Лангенус. Він запізнився на матч, оскільки його затримала поліція разом із групою фанатів на підступах до стадіону. Далі виникли суперечки між футболістами, яким м’ячем грати. Тоді ще не було єдиного стандарту, вага і розмір м’ячів могли дещо відрізнятися. Тож вирішили грати за чергою — перший тайм аргентинським, другий — уругвайським стандартом. У першій половині гри аргентинці двічі забил “свій” м’яч у ворота суперника, один пропустили. Уругвайці ж у другому таймі забили три “сухі” м’ячі і, здобувши перемогу з рахунком 4:2, стали першими чемпіонами світу.
“У столиці Аргентини після оголошеної поразки відбулися заворушення, оскільки, за словами аргентинців, перемога уругвайської команди обумовлена їхньою грубою грою та прихильністю бельгійського арбітра Лангенуса. Кількох жінок, які організували ходу з уругвайськими прапорами, закидали камінням. Нападу на уругвайське консульство поліція не змогла запобігти”, — повідомляла тогочасна газета Illustrierte Kronen Zeitung.
До речі, щоб не втрачати звання чемпіонів, збірна Уругваю відмовилася від участі в наступному турнірі, що відбувся у 1934 році у фашистській Італії. Це рішення підтримали інші південноамериканці, за винятком саме Аргентини.
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також про драматичну долю Климентія Шептицького
