До повномасштабної війни з Росією у цьому містечку — перлині донецького степу — мешкало понад 70 тисяч людей. Сьогодні ж у Бахмуті, зруйнованому рашистами на понад 80%, залишилося не більше як 4 тисячі жителів. Яка історія цього міста?
— Назва міста походить від назви місцевої річки Бахмут (Бахмутка), що є правою притокою Сіверського Дінця і розділяє населений пункт на дві частини, — розповідає краєзнавець та завідувач відділу обліку фондів Бахмутського краєзнавчого музею Ігор Корнацький. — У письмових джерелах XVI століття ця річка також називається Бахмутова та Магмутова. Дехто вважає, що назва пішла від породи степового коня “бахмата”, яким колись користувалися татари. Причому правильний, історичний наголос у назві — на літері “у”, тобто БахмУт, а не БАхмут. Хоч у ХХ столітті в довідкових матеріалах зафіксований наголос на “а”, яким і стали користуватися ЗМІ після того, як у 2016 році місто повернуло собі автентичну назву.
— Хто і як заснував Бахмут?
— Дата заснування міста — 1571 рік. Але вона стосується Бахмутської сторожі на Сіверському Дінці, що за декілька десятків кілометрів від нинішнього міста. Заселення краю почалося у другій половині XVII століття, коли з’явилася Слобідська Україна. Наприкінці століття козаки Ізюмського полку, а саме Омелян Бірюков, відкрили соляні джерела на річці Бахмут. Відтоді землі Дикого поля поступово стали освоюватися козаками — вільні люди селилися на вільних землях.
— Сіль була основним прибутком місцевого населення?
— Так, спершу ропу брали з джерел, виварювали її й отримували сіль. Потім почали робити спеціальні колодязі (сіль стала частиною герба Бахмута. — Авт.). На початку XVIII століття уряд Московського царства захотів забрати соляні підприємства у скарбницю. Повстання проти цього очолив козак Кіндрат Булавін. Однак виступ вдалося придушити царськими каральними загонами. На знак помсти московити спалили місто. До кінця XVIII століття солеварний промисел тут занепав.
У другій половині XIX століття розпочався промисловий видобуток кам’яної солі шахтним способом. До початку повномасштабної російської агресії це була одна з основних галузей промисловості краю.
— А хто переважно мешкав у давньому Бахмуті?
— У першому переписі початку XVIII століття значиться декілька десятків “черкас” (так московити й татари називали козаків. — Авт.), тобто українців, кільканадцять росіян і двоє донських козаків. У другій половині ХІХ століття на кам’яновугільні шахти, металургійні заводи Донеччини приїхало чимало людей із центральних російських губерній. Але українське населення у Бахмутському повіті переважало. За переписами 1897 року понад 70% населення повіту становили українці. У самому Бахмуті понад 60% мешканців назвали рідною мовою українську.
У роки національновизвольних змагань місто було центром політичного й культурного українства. У листопаді 1917 року в Бахмуті над будівлею земської управи підняли перший на Донеччині український прапор. Таким чином тут визнали владу Української Центральної Ради.
— Чи постраждав Бахмут у роки Голодомору?
— Часто можна почути, що на Донеччині голоду не було. Справді, робітникам на промислових підприємствах виділяли якийсь продуктовий пайок. Але є документи, де засвідчені факти голодування у селах Артемівського району. За деякими даними, від голоду в Бахмуті в 1932 — 1933 роках померло не менше як пів тисячі осіб.
До речі, у роки Другої світової війни забудова міста значно постраждала. Але це не порівняти із теперішніми руйнуваннями, які значно більші.
— Хто з видатних українських діячів народився та жив у Бахмутському краї?
— Видатний письменник кінця ХІХ — початку ХХ століття Микола Чернявський. Він був учнем і викладачем Бахмутського духовного училища. Надрукував у місті свою другу книжку “Донецькі сонети”.
Поет-лірик Володимир Сосюра також родом із Донеччини. У молоді роки він навчався у Кам’янському сільськогосподарському училищі (територія нинішнього Сіверська). В єдиному випуску журналу “Вільні думки”, який вийшов у Бахмуті, був надрукований його вірш “Чи вже не пора?”, присвячений подіям національно-визвольної боротьби. Цю публікацію Сосюра вважав своїм літературним дебютом. Поет не раз згадував у своїх творах Бахмут та околиці, де минула його юність і де він вступив до лав українського війська.
