Нещодавно працівники Служби безпеки України перешкодили незаконному вивезенню за кордон унікального видання “Кобзаря” Шевченка, датованого 1860 роком. За даними слідства, запланував нелегальне переправлення раритету київський посередник, який діяв на замовлення європейських клієнтів. “Вилучене видання “Кобзаря” — одна з останніх прижиттєвих публікацій автора і на аукціонах у Європі може коштувати від 50 тисяч доларів США”, — сказали в СБУ. Там також додали, що в Україні залишилося лише вісім примірників такого видання. Та знавці кажуть: це не так.
— В Інституті літератури зберігається півтора десятка примірників “Кобзаря” 1860 року, більшість із яких — унікальні, бо містять дарчі написи автора, — пояснює Олександр Боронь, завідувач відділу шевченкознавства Інституту літератури імені Т. Г. Шевченка НАН України. — Ще 14 примірників має Національна бібліотека імені Вернадського. По декілька примірників зберігаються у фондах Національного музею Шевченка, Літературно-меморіального будинку-музею Шевченка. Відомо й про наявність видання за кордоном — мова про приблизно пів сотні примірників.
До слова, примірників першого “Кобзаря” Шевченка, який містив лише вісім творів, залишилось приблизно 10. Адже цю книгу російська влада знищувала після арешту Шевченка в 1847 році.
— А що відомо про книгу, яку зловмисники намагалися вивезти з України?
— Це друге видання “Кобзаря”, надруковане в 1860 році в Санкт-Петербурзі в друкарні Пантелеймона Куліша. Гроші на нього (1100 рублів) позичив промисловець-цукрозаводник Платон Симиренко, з яким Тарас Григорович познайомився під час подорожі Україною у 1859 році. Симиренко погодився на повернення боргу частиною накладу. Але коли Шевченко зазначив на титульному аркуші книги “Коштом П. Семеренка”, той образився і перервав із поетом будь-яке спілкування. Річ у тім, що Симиренко дав гроші не заради розголосу, хотів залишатися анонімним.
Наклад книги становив 6050 примірників, із яких 50 — на веленевому папері (цупкий глянцевий папір, схожий на пергамент. — Авт.).
— Який вигляд мала книга?
— На шмуцтитулі (сторінка, де поміщають заголовок частини чи розділу книги. — Авт.) Шевченко написав присвяту: “Марку Вовчкові на пам’ять 24го стичня (застаріла назва місяця січня. — Авт.) 1859 року”. Фронтиспис (ілюстрація, розташована перед титульним аркушем книги. — Авт.) оздоблений портретом Шевченка. Книжка вийшла в обкладинці сіро-блакитного кольору. Нині нема примірників у первісній обкладинці. Всі вони свого часу пройшли реставрацію і взяті у тверду палітурку.
До речі, впорядковуючи це видання у 1858 році, поет спершу дав йому назву “Поезія Т. Шевченка. Том первий”. Та зменшення обсягу збірки внаслідок цензурних втручань змусило Шевченка повернутися до назви “Кобзар”. Втім Шевченкові вдалось видати й декілька позацензурних примірників.
— Яким чином?
— До низки місць у книзі, вилучених цензурою і позначених рядками крапок, Шевченко надрукував окремі вклейки, які доліплював у примірники для найпевніших знайомих. А в примірниках, подарованих Марку Вовчку, братам Лазаревським, Надії Тарновській, вилучені цензурою рядки Шевченко вписав вручну.
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також про те, скільки грошей виділить Мінспорту на підготовку до Олімпійських ігор
