“Мабуть, нема другого народу в світі, що умів би співати так багато гарних і вартих пісень, як наш нарід”, — писав Філарет Колесса у своїй праці “Огляд українсько-руської народної поезії”. “У піснях розповів нарід про своє теперішнє і минуле життя, про все, що його тішить і що йому болить, у піснях висповідався нарід із усіх своїх скорбот і радощів, розкрив у них свою душу... який народ, такі й його пісні”.
Один із найвидатніших українських дослідників народної творчості Філарет Колесса народився 17 липня 1871 року в селі Татарське (нині село Піщани Стрийського району Львівської області). Як і переважна частина інтелігенції західних теренів України, походив він зі священницької родини. Його брати теж були вельми творчими людьми: старший на сім років Іван став українським фольклористом та етнографом, старший на чотири роки Олександр — відомим літературознавцем, мовознавцем і громадсько-політичним діячем.
Двоюрідним дідом Філарета був відомий український священник, один із фундаторів галицької композиторської школи, автор багатьох пісень і музики до театральних вистав Іван Лаврівський. А оперний співак світової слави Модест Менцинський — двоюрідним братом. Музикантами були й діти Філарета, син Микола та донька Дарина, а племінниця Любка Колесса стала знаменитою піаністкою.
Проте щасливе дитинство хлопця закінчилось у сім років, коли під час пологів померла його мама. Батько залишився сам з п’ятьма дітьми на руках. Попри невеликі статки сільського священника, він зробив усе, щоб всім дітям дати добру освіту.
Філарет закінчив чоловічу гімназію у Стрию, де вперше проявився його інтерес до українського фольклору, духовну семінарію та курс гармонії композитора Антона Брукнера у Відні. Крім того, диригував хором при греко-католицькій церкві святої Варвари та не гаяв найменшої нагоди відвідати оперний театр чи концерт. У 1892 році Філарет вступив на філософський факультет Львівського університету.
Уже тоді він належав до тієї активної української молоді, ідейними натхненниками й провідниками якої були Іван Франко, Леся Українка та Микола Лисенко. Саме за сприяння великого Каменяра в часописі “Народ” з’явилася перша фольклорна розвідка Філарета Колесси на тему “Людові вірування на Підгір’ю в селі Ходовичах Стрийського повіту”.
Після закінчення навчання в університеті понад 30 років викладав у гімназіях Стрия, Самбора, Львова, поєднуючи педагогічну працю з наукою. Згодом опублікував збірки хорових обробок народних творів: “Волинські народні пісні”, “Руські народні пісні з Підкарпатської Русі”, “Руські народні пісні з Південного Підкарпаття”.
Учасники з’їзду українських письменників у Львові з нагоди 100-річчя виходу в світ “Енеїди” Котляревського, 1898 рік. Сидять у першому ряду: Михайло Павлик, Євгенія Ярошинська, Наталія Кобринська, Ольга Кобилянська, Сильвестр Лепкий, Андрій Чайковський, Кость Паньківський. Стоять у другому ряду: Іван Копач, Володимир Гнатюк, Осип Маковей, Михайло Грушевський, Іван Франко, Олександр Колесса, Богдан Лепкий. Стоять у третьому ряду: Іван Петрушевич, Філарет Колесса, Йосип Кишакевич, Іван Труш, Денис Лукіянович, Микола Івасюк.
Також Колесса отримав підтримку від Івана Франка. У 1898 році вийшла монографія “Людові вірування на Підгір’ї в селі Ходовичах Стрийського повіту”, передмову до якої написав Франко. Ця робота засвідчила появу в українській етнографії цікавої, оригінальної особистості. Того самого року вийшла двотомна збірка обробок обжинкових пісень, яку автор присвятив Миколі Лисенку.
А вже 1905 року побачила світ перша фундаментальна праця Колесси “Огляд українсько-руської народної поезії”. У ній він підкреслив єдність української культури, розділеної політичними кордонами між двома імперіями, зробив внесок у популяризацію народної творчості. Колесса дійшов висновку:
“Українці, займаючи центральне положення серед народів східної Європи, одарені з природи великими музикальними здібностями та поетичним талантом, мають у порівнянні з іншими східноєвропейськими народами найбагатшу, найбільш гармонійно розвинену народну поезію, з рівномірно розвиненим епічним і ліричним елементом. Українські народні пісні дають невичерпні засоби до пізнання характеру й душі українського народу, його історії й культурного розвитку”.
Ще одна збірка побачила світ за сприяння Лесі Українки та Климентія Квітки. 1908 року Філарет Колесса здійснив етнографічну експедицію до підросійської України, а саме на Миргородщину, де записав на фонограф твори кобзарів і лірників. Експедицію профінансували Леся Українка та Климент Квітка, причому з природної скромності вони приховали цей факт, зазначивши, що благодійником виступив анонімний поціновувач народного мистецтва. Результатом творчої поїздки Колесси стала публікація “Мелодій українських народних дум”.
Леся Українка, ознайомившись із роботою дослідника, писала: “Незвичайно втішно було мені бачити сю велику працю викінченою і доведеною до ладу Вашим високоосвіченим старанням. Тепер уже справді можна сказати: “Наша пісня, наша дума не вмре, не загине!”. Честь Вам і дяка за Ваші труди!”
Після народження сина Колесса розповів про це Миколі Лисенку та Івану Франку. Микола Лисенко запропонував назвати малого Миколою.
Композиторська діяльність Ф. Колесси зосереджена переважно в хоровому жанрі. Оригінальні хори на слова Т. Шевченка, Ю. Федьковича, О. Маковея, О. Олеся та інших поетів, численні обробки українських народних пісень були невід’ємною частиною репертуару західноукраїнських хорових колективів і здобули широке визнання.
У ці роки він опублікував чимало обробок народних пісень, серед яких хорові “в’язанки” — “На щедрий вечір”, “Вулиця”, “Козаки в піснях народних”, готував до видання збірки “Обжинки” і “Гагілки”. Результатом наполегливої композиторської праці цього періоду став великий збірник обробок для чоловічого й мішаного хорів “Наша дума” (1902).
Паралельно Ф. Колесса створював і оригінальні твори, такі як “Ой умер старий батько”, “Якби мені черевики” на слова Т. Шевченка, що часто виконувались на концертах та перевидавались у різних музичних збірниках.
Заглибленість у наукову працю не давала змоги Колессі систематично займатись композицією, але, вивчаючи фольклор певних етнографічних територій, зокрема Закарпаття, Полісся і Волині, композитор одночасно створював свої найкращі хорові обробки. Так з’явились збірки — “Руські народні пісні з Підкарпатської Русі”,
ч. І (1923), “Руські народні пісні з Південного Підкарпаття”, ч. II та “Волинські народні пісні”.
1918 року Філарет Колесса став доктором філології у Віденському університеті. Пізніше викладав українську словесність у Львові та Українському таємному університеті. У 1938 році публікує фундаментальну працю “Українська усна словесність” — фактично перший посібник з історії українського фольклору. 1932 року Колесса здійснив масштабну етнографічну експедицію на Полісся, під час якої вдалося записати 220 пісень і 26 народних інструментальних мелодій. Щоправда, оприлюднені вони були тільки наприкінці XX століття. У 1938-му вчений опублікував систематизовану працю “Українська усна словесність”.
Цікаві спогади залишив син Філарета — Микола Колесса, який також став видатним музикантом.
Коли в сім’ї Колесс народився хлопчик, саме в той день Західна Україна у Львові вітала композитора Миколу Лисенка із 35-річним ювілеєм його творчої діяльності. Наступного дня Філарет Колесса зайшов до ложі Львівської опери, де сиділи Микола Лисенко та Іван Франко, та розповів їм про народження сина. Микола Лисенко запропонував назвати малого Миколою.
Малий Микола зростав у атмосфері музикування і співу. “Коли я і мої сестри підросли, — розповідав пізніше композитор, — ми часто із батьками співали хором українських народних пісень. А під час канікул завжди виїздили в гори на Бойківщину і Лемківщину. Ось тут годинами я насолоджувався народними мелодіями, які батько записував на фонограф”. Миколі не було ще й п’яти років, як він почув мелодії іншого складу — пісні й думи Полтавщини. Оскільки батьки Миколи були палкими прихильниками співочого товариства “Боян”, то знайомство Миколи із хоровими творами Миколи Лисенка, Станіслава Людкевича, Анатоля Вахнянина, Дениса Січинського відбулося на концертах товариства.
Коли в 1939 році почалася Друга світова війна й радянські війська анексували Галичину, вченого, що вже перебував у поважному віці, затвердили професором Львівського університету, керівником львівського відділення Інституту фольклору АН УРСР, директором Львівського музею етнографії. Доводилося йому й обіймати чисто формальні державні посади (наприклад, депутата Верховної Ради СРСР) — начебто й високі, але без реального політичного впливу.
Помер композитор 3 березня 1947 року у Львові. Похований на Личаківському кладовищі.
Марія КОСТЕЦЬКА
