Його не стало рівно сорок п’ять років тому — 15 квітня 1980 року. Батько екзистенціалізму помер у сімдесят п’ять, залишивши по собі чималий творчий спадок, суперечливі оцінки сучасників та шлейф скандалів. Чого лише варта відмова Жана-Поля Сартра від “нобелівки”!
Це був справжній ляпас шведам, які хотіли відзначити вклад 61-літнього філософа й письменника в світовий літературний процес. Крок не оригінальний (до того вже вдавались його колеги, точніше — колега), але він настільки запам’ятався всім, що потім співвітчизників Жана-Поля Сартра понад двадцять років не відзначали найпрестижнішою премією світу. І навряд чи це був просто збіг.
Зрештою, знаменитому парижанину завжди було начхати на те, що думають інші. Що про його творчість (наприклад, роман “Нудота”, виданий за рік до початку Другої світової війни, чи “Шляхи свободи”, які побачили світ по її завершенню), що про особисте життя. Музою Жана-Поля Сартра була Симона де Бовуар, теж романістка й філософиня, а головне — ідеологиня фемінізму. Вони жили “на віру” більш як пів століття.
В її товаристві видатний француз, який дотримувався лівих поглядів, у 1964 році приїздив до України. Приводом для запрошення став ювілей Шевченка, 150-ліття з дня народження якого гучно відзначали під егідою ЮНЕСКО. У Києві іноземний гість встиг не лише взяти участь в офіційних заходах, а й поспілкуватися з Іваном Дзюбою, Ліною Костенко та Іваном Драчем.
Зі столиці гість вирушив до Львова. Чи не головною подією його візиту став виступ в університеті. До актового залу набилось море охочих побачити Жана-Поля Сартра. Звісно, їхні списки були наперед схвалені. До того ж це були студенти-філологи, які вивчали французьку мову. Адже спілкування відбувалось без перекладача. Увесь цей час супутниця літератора, яка мала на голові щось на зразок “чалми”, скромно сиділа в куточку...
Цікаво, чи розповідали вони потім про цю мандрівку своїй подрузі — Ользі Козакевич, яка народилась у Києві? Жінка, хоч і була молодша від Сартра на десять років, але часто навідувалась до його оселі. Це стало приводом для чуток, які зі швидкістю 5G поширювались Парижем. Для колишньої киянки він навіть написав екзистенційну п’єсу “Мухи” та підтримував її акторську кар’єру. Як і Сімона де Бовуар.
Біографи відзначають суперечливість натури Жана-Поля Сартра. Його погляди та дії не завжди були логічними. Що можна пояснити не тільки світоглядними причинами, а й... пристрастю до спиртного. Кажуть, він міг випити за день пляшку дорогого вина. З інших шкідливих звичок — викурював по дві пачки сигарет і декілька люльок. Власне, на багатьох архівних фотографіях класик — з файкою у роті. Тож у його паризькому помешканні завжди стояв запах тютюну.
Якщо треба було підписати якесь гнівне звернення чи колективну заяву, французькі активісти передусім бігли до Жана-Поля Сартра. З великим бажанням він ставив підписи під антивоєнними прокламаціями (чи йшлося про Алжир, чи про Кубу, чи про В’єтнам), а також засуджував придушення народних протестів (наприклад, “празької весни” радянськими танками). На батьківщині ж був кумиром студентів, які вийшли на вулиці весною 1968 року, й навіть потрапив до відділка поліції...
Твори Жана-Поля Сартра і сьогодні видають у Франції та за кордоном. В Україні їх також не раз друкували. Ставлять і п’єси: скажімо, в Київському театрі імені Лесі Українки минулого року відбулася прем’єра трагіфарсу “За зачиненими дверима”, написаного в 1943 році. Кажуть, квитки на цю виставу, в якій задіяні дві актриси й один актор, не завжди можна дістати. Гратимуть її й у післядень роковин автора.
Французький класик усе життя нехтував своїм здоров’ям, тож на схилі літ це повернулось до нього бумерангом. І пані в білому заговорити філософськими розмовами не вдалося. Жан-Поль Сартр скаржився на труднощі з диханням, біль у грудях, харкав кров’ю. Як діагностував потім патологоанатом, причиною смерті став набряк легень. Поховали “вічного революціонера” на цвинтарі Монпарнас.
Антін БІЛИЙ
