Його біографія — класична історія митця, якого не визнавали за життя. Бідність, хвороби, розчарування були “подругами” Поля Гогена. Нині ж лише одна його картина — “Коли весілля?” — пішла з молотка за триста мільйонів доларів!
Він народився у столиці Франції, але чи не більшу частину свого життя провів за її межами. Спочатку в Перу, звідки походила його мама, потім у Данії, куди переїхав до родини дружини, відтак на Таїті, де знайшов нову музу-туземку.
Його стежка до мольберта була звивистою. Ким тільки Полю не доводилось бути: і юнгою на судні, і репортером (його батько, до речі, працював у газеті), і навіть брокером. Так, так, це не жарт: Гоген заробляв на життя, працюючи на одній із паризьких бірж.
А у вихідні, так би мовити, у вільний від роботи час, малював картини. В якийсь момент француз вирішив просто взяти до рук пензля та поекспериментувати з фарбами. Пейзажі, натюрморти, портрети... Заняття йому сподобалось і, заохочений позитивними відгуками друзів, Поль Гоген став брати участь у виставках.
Можливо, він би й далі ставився до живопису, як до хобі, але незабаром втратив роботу (фінансова криза накрила Францію). Тож доля сама зробила за нього вибір. Щоправда, на відміну від роботи на біржі, на мистецтві заробити особливо не вдавалося. Попри сподівання художника-дебютанта і підбадьорювання колег-імпресіоністів.
Проте після чергового “творчого диспуту” (звичайно, за келихом вина) він повертався додому, а там чекала сім’я. Дружина Метте-Софі й п’ятеро спиногризів. І на обід їм треба було покласти щось у тарілку. А з цим виникали проблеми. Тож з вікон квартири Поля Гогена часто можна було почути сварки. А згодом француз узагалі полишив сім’ю...
Маститі критики, які ще вчора хаяли художника, тепер не шкодували хвалебних епітетів...
Ще в юності, працюючи на кораблі, він відчув п’янкий вітер мандрів. Тож, як тільки виникла можливість, подався на Кариби (спочатку — в Панаму, згодом — на Мартиніку), а потім — на тихоокеанське узбережжя. На острові Таїті, що належав до володінь Франції, він знайшов втіху і як художник, і як чоловік. Француза вразили екзотичні краєвиди (які барви, які форми, які запахи) та місцеві жінки.
Таїтянки — смагляві, чорноволосі, коренасті — ходили топлес, мимоволі спокушаючи іноземців своїми принадами. Тож чи варто дивуватися, що незабаром Поль Гоген вирішив одружитися з однією із тамтешніх красунь на ім’я Техура. У митця відкрилося друге дихання й він з потрійною енергією став малювати. Той період вважається одним із найплідніших: менш ніж за рік Поль Гоген видав на-гора під сотню картин.
Він переносив на полотно те, що бачив довкола: не тільки дивовижну природу, просякнуту сонцем, але й аборигенів. Точніше — аборигенок. Натомість про скромний побут і відсутність медицини можна тільки здогадуватися. Одного разу Полю Гогену навіть довелося вирушити у Париж, коли виникли серйозні проблеми зі здоров’ям. Проте художник потім усе одно повернувся у райський куточок...
Останні роки життя француз провів на одному з островів. Намагався, як і раніше, активно малювати, виховувати дитину (Техура народила йому сина) та писав книгу. А ще — боровся з внутрішніми демонами, що час до часу брали гору над Полем Гогеном. У гніві митець, який розумів, що роки невпинно біжать, а він так і не добився визнання на батьківщині, був страшний...
Цікаво, що, попри розлучення з першою дружиною, Поль Гоген часто писав їй листи. Не тільки розпитував, як ростуть діти, а й ділився мріями коли-небудь знову возз’єднатись. Проте це все залишилось лише на папері: останні тринадцять років свого життя Поль Гоген і Метте-Софі взагалі не бачилися. Вона жила в своїх рідних у Данії, він — на островах під пальмами.
Там французький художник і знайшов спочинок: помер від серцевого нападу. Це сталося 8 травня 1903 року. Його друзі перевезли в Париж картини покійного, а через деякий час організували велику персональну виставку. Вперше столична публіка побачила понад дві сотні робіт Поля Гогена. Маститі критики, які ще вчора хаяли художника, тепер не шкодували хвалебних епітетів...
На відміну від своїх картин, 54-літній Поль Гоген на батьківщину не повернувся навіть у труні. Його поховали на старому цвинтарі у містечку Атуона, що на острові Хіва-Оа. І туристи, які сьогодні туди забредають (чи радше запливають), неодмінно приходять віддати шану художникові-легенді. Бодай після смерті.
Антон БІЛИЙ
