Всесвітню славу англійському письменникові Даніелю Дефо приніс його роман “Життя й незвичайно-дивовижні пригоди Робінзона Крузо”. Успіх твору був таким приголомшливим, що після нього ніхто вже й не згадував, що Дефо був автором ще 500 книжок. А головне: ніхто й гадки не мав, що англієць писав свій твір тоді, коли керував розвідувальною службою Великої Британії.
Ким насправді був Данієль Дефо: письменником чи шпигуном?
Пастор? Ні! Комерсант!
Пращури Данієля Дефо, фламандські купці Де Фо, переїхали до Англії наприкінці XVI століття. З часом родина втратила частку “де” у своєму прізвищі й англійці називали їх просто — Фо.
Батько Данієля, напрочуд успішний підприємець, м’ясний торговець та свічний фабрикант Джеймс Фо, дуже хотів, аби його син, який народився у 1660 році, став пастором. Тож 14-річний Данієль вступив до духовної семінарїі Чарльза Мортона, яку закінчив у 19 років.
Тут Дефо здобув освіту, яка грунтовністю не поступалася тогочасній оксфордській та кембриджській. Крім богослов’я, Дефо вивчав мови, історію, географію, астрономію й стенографію.
Будинок, де колись жив Дефо, поблизу Лондона, Англія.
Однак релігія юнака не цікавила, і він покинув проповідування. Данієль марив бізнесом, що був би більший за батьковий. Трохи пізніше він зацікавиться політикою. А ще через усе життя пронесе дитячі мрії про далекі подорожі.
По закінченні духовної академії юний Данієль, зі згоди батька, стає комерсантом, але тепер батько наполягає на тому, щоб син опанував бухгалтерію. Для цього він відправив 23-річного нащадка до Торговельного дому гуртової панчішної фірми у Лондон.
Навчання не завадило Дефо влаштувати особисте життя. У січні 1684-го він одружився з Мері Тафлі, донькою лондонського купця. Придане дружини — 3700 фунтів стерлінгів — звісно, було вкладено у розвиток справи. Цей шлюб, хоч і укладений із розрахунку, був щасливий та тривалий. У пари народилося восьмеро дітей.
Через рік після одруження, у 1685-му, Дефо відкриває власну гуртівню в містечку Корнгілл та повертає до свого прізвища частку “де”. А ще Дефо побудував цегельню, вклав гроші у розробку машини, яка б підіймала товари із затонулих у морі суден, розводив мускусних кішок. Не цурався Дефо і всіляких афер. Так, відомо, що він міг привласнити чужий крам, відправити у море фіктивний вантаж тощо.
Не стояв осторонь Дефо і політики. Відомо, що, коли англійські протестанти намагалися завадити сходженню на престол короля-католика Якова II у 1685 році, він узяв активну участь у повстанні герцога Монмаута, відомому в історії як “повстання з вилами”. Заколот було придушено, герцога Монмаута страчено, а Данієль Дефо якийсь час ховався від переслідування.
Попри все, фірма Дефо успішно торгувала тютюном, вином, цеглою тощо. Про розмах амбіцій підприємця можна судити по тому, що за короткий час він зміг придбати дорогий заміський маєток та корабель, дарма що мав великі позички. Саме завдяки бізнесовим справам Дефо здійснив свою дитячу мрію про далекі мандри. Він об’їздив майже всю Європу, вивчивши у подорожах декілька іноземних мов. Однак згодом бізнес занепав, і підприємець у 1692 році збанкрутував. Причиною фінансового краху стала війна із Францією. Кораблі, що везли для нього товар, захопив супротивник.
Перша поява у світі Дефо-письменника була пов’язана з підписанням у 1687 році королівської декларації про припиненння дії усіх каральних законів щодо релігійних питань. Тоді 26-річний Дефо написав спрямований проти королівської декларації памфлет — “Лист з міркуваннями про останню декларацію його високості стосовно свободи совісті”.
Вчинок Дефо призвів до того, що він втратив вплив у бізнесі, приятелі та друзі розірвали з ним взаємини. Чоловік занепав духом і на якийсь час покинув літературну творчість, цілком присвятивши себе торгівлі.
Щойно наприкінці XVII століття Дефо знову береться за перо. Тепер він автор сатиричних памфлетів, які враз зробили його знаменитістю та... в’язнем.
В’язниця, штраф і стовп ганьби
Сім років в’язниці (умовно), штраф та стовп ганьби — так був покараний 47-річний письменник за памфлет “Найпростіший спосіб розправитися з розкольниками”, спрямований проти панування Церкви та релігійної нетерпимості.
Три дні Дефо простояв у колодках, прив’язаний до стовпа на площі. Однак ганьба раптом перетворилася на славу. За переказами, містяни несли до місця його сорому квіти та читали уголос його памфлети.
Після привселюдної ганьби Дефо відправили у в’язницю. Скандального памфлетиста звільнили через декілька місяців на клопотання Роберта Гарлі — державного секретаря, спікера Палати громад.
Варто додати, що з Гарлі Дефо познайомився ще під час повстання Монмаута 1685 року, й волею випадку за декілька днів до арешту надіслав йому свою доповідь, в якій пропонував створити спеціальну службу розвідки і контррозвідки.
Так в обмін на звільнення з в’язниці Дефо стає шпигуном від консервативної партії країни — торі.
Журналіст під прикриттям
Однак не Дефо придумав таємну службу. В Англії того часу існувала розвідувальна служба, яка мала безліч агентів по всьому світу. Проблема полягала в тому, що це була... приватна організація, що давало змогу урядові, в разі провалу розвідників, просто відхреститися від їхньої роботи.
Дефо ж пропонував узаконити діяльність цієї служби й більше уваги приділити питанням контррозвідки. Він запропонував Гарлі створити власну мережу таємних агентів, аби оперативно отримувати інформацію з різних куточків країни. Ба більше, саме Дефо запропонував завести на кожного впливового громадянина особливе досьє, куди збирати компромат і використовувати його, аби вербувати нових шпигунів.
Таємна служба від Дефо повинна була стежити за ворогами Гарлі в уряді й зробити його повновладним головою міністерства.
Так Дефо очолив розвідувальну службу й опікувався нею з 1703-го по 1719 рік, а паралельно працював у редакції знаменитого у той час видавництва “Рев’ю”. Журналіст під прикриттям писав та редагував статті.
Під іменем Александра Голдсміта Дефо спершу об’їхав східну частину Англії, прислухаючись під час подорожі до розмов в подорожніх каретах, тавернах та готелях. Чоловік дізнавався про політичні настрої з перших вуст, з’ясовуючи шанси уряду на майбутніх виборах до парламенту. Наступного року з цією ж метою Дефо вирушив у подорож на захід Англії, а ще контролював агентів своєї служби, які працювали за кордоном: у Бресті, Тулоні, Дюнкерку, Парижі тощо.
Майже десять років Данієль Дефо очолював таємну службу.
У 1706 році Дефо вирушив до Шотландії з дорученням від Гарлі дізнатись, якою буде реакція шотландців на ліквідацію їхнього парламенту. Гарлі цікавила небезпека бунту. Шотландці зустріли Дефо привітно, і невдовзі він став радником при одному з комітетів парламенту і верховній раді шотландської Церкви.
У різних обставинах Дефо обирав різні маски: розмовляючи з рибалками, він цікавився рибними промислами, з підприємцям говорив, що має намір організувати склодувне, лляне або вовняне виробництво (навіть розпустив чутки, що він — банкрут і ховається в Шотландії від кредиторів). З ченцями розвідник міркував про переклади псалмів, а спілкуючись з вченими, видавав себе за історика.
“Пане, — писав Дефо Роберту Гарлі, — мої шпигуни і люди, що отримують від мене плату, перебувають скрізь. Скажу прямо: тут найпростіша справа — найняти людину для того, аби вона зрадила своїх друзів”.
Загалом з 1706-го по 1714 рік Данієль Дефо здійснив 17 шпигунських поїздок. Нині в Англії зберігаються 193 листи письменника з архіву Роберта Гарлі, в яких Дефо-шпигун звітує про свої дії. “У мене є вірні люди в усіх колах, — писав Дефо з Шотландії. — І взагалі, з кожним я говорю його мовою. З купцями раджуся, чи не розпочати мені тут торгівлю, цікавлюся, як будують кораблі і таким іншим. Від юриста мені потрібна порада щодо придбання нерухомості та земельної ділянки. Сьогодні завів знайомство з одним членом парламенту, відповідальним за скляну промисловість, а завтра з іншим розмовляю про видобуток солі...”
Із завданням Гарлі Дефо-шпигун упорався якнайкраще. Як він і передбачав у своїх доповідях, шотландці негативно поставилися до об’єднання Англії та Шотландії у Велику Британію, але до повстання не дійшло.
1 травня 1707 року Акт про унію Англії та Шотландії набув чинності і був створений один парламент.
З посади очільника розвідувальної служби 59-річний Данієль Дефо пішов у 1719 році, й одразу опублікував легендарного “Робінзона Крузо”. Цей твір, який увіковічив ім’я Дефо-письменника, він написав, служачи шпигуном.
Самотня смерть
Останні роки життя письменник провів у самотності та відчуженні. Письменникові було 70 років, коли на нього з помсти напав зі шпагою його колишній компаньйон. Старому Дефо вдалося роззброїти нападника й вижити. Але після цього інциденту він покинув дім та сім’ю й до самої смерті переховувався по містечках, переїжджаючи з місця на місце. Згодом Дефо таки повернувся до Лондона, але оселився не вдома. Він орендував у лондонських нетрях кімнатку, в якій і помер 24 квітня 1731-го на 72-му році життя.
Власниця кімнатки розпродала речі Дефо, аби оплатити його похорон. Рідні ж дізналися про його смерть з газет.
Таким був Данієль Дефо — невдаха-підприємець, авантюрист, талановитий журналіст, шпигун, письменник, автор декількох романів, з яких лише “Робінзон Крузо” приніс йому визнання та світову славу.
