15 травня 1932 року випало на неділю. Того дня була сонячна і тепла погода, тож прем’єр-міністр Японії, 77-річний Інукай Цуйосі відпочивав у своїй офіційній резиденції в Токіо. Близько 17.00 до нього прибіг охоронець, поліціянт на прізвище Мурата, і повідомив про вторгнення в резиденцію групи осіб.
Охоронець закликав Інукая негайно покинути приміщення, однак урядовець відмовився це робити. Зустрівши п’ятьох нападників, які всупереч традиції, зайшовши в дім, не зняли взуття, він запросив їх до розмови, запропонувавши розповісти про свої претензії. Однак нападники, серед яких було двоє чоловіків в одностроях офіцерів військово-морського флоту та троє чоловіків, одягнених як кандидати в армійські офіцери, не пішли на діалог. Один із них вистрелив в Інукая з пістолета, однак той заклинив.
Побачивши це, Інукай сказав: “Ми всі можемо стріляти, коли захочемо. Послухаймо, що вони скажуть”. Він запропонував їм цигарки, а потім попросив їх зняти взуття й розповісти про причину візиту. У цей момент четверо інших чоловіків ввірвалися до кімнати. Пролунала команда: “Негайно стріляйте!” — і всі нападники відкрили вогонь.
Інукай упав з численними вогнепальними пораненнями. До нього кинулися слуги, а нападники тим часом утекли. О 18.40 медики повідомили, що в тілі прем’єр-міністра виявлено три кулі, ще одна влучила у спину. Коли сім’я прийшла відвідати його, Інукай сказав їм: “Якщо з дев’ятьох наших солдатів лише троє можуть влучити, то їхні тренування нічого не варті”. Однак поступово він слабшав і о 23.26 помер.
Інукай Цуйосі народився 4 червня 1855 року у префектурі Окаяма в самурайській родині, яка сповідувала консервативні погляди. Освіту здобув в університеті Кейо. Політичну кар’єру розпочав як журналіст, а згодом став одним із засновників Конституційної реформаторської партії (Ріккен Кайшінто). У 1890 році був обраний до Палати представників і переобирався 17 разів поспіль.
На початку XX століття, перебуваючи в опозиції, активно співпрацював із китайськими націоналістами та революціонерами, зокрема із Сунь Ятсеном. Згодом багато допомагав відомому націоналісту Чан Кайші. Інукай Цуйосі обіймав різні міністерські посади, зокрема міністра освіти та міністра зв’язку. У 1929 році очолив партію Ріккен Сейюкай, а в грудні 1931 року став прем’єр-міністром Японії. Він виступав за демократичні реформи та обмеження впливу військових на політику, що спричинило невдоволення мілітаристських кіл.
Варто зазначити, що у той час військове середовище Японії було доволі радикальним. Багато військовослужбовців виказували незадоволення місцем армії у житті країни та роллю, яку політики відвели захисниками імперії. Зокрема, усі пам’ятали сумні наслідки урядових реформ армії, які провели в 1925 році. Тоді у збройних силах Японії розформували чотири дивізії та звільнили в запас понад дві тисячі офіцерів. Тож політика уряду щодо війська стала наражатися на дедалі більший опір японського офіцерства.
Урешті дійшло до змови молодих офіцерів, які бажали повалити уряд і встановити військову диктатуру. Вони налагодили контакти з ультрарадикальними товариством “Сакуракай” та організацією “Ліга крові” під керівництвом ультранаціоналіста Нісе Іноуе, які сповідували ідею наділення імператора необмеженою владою.
Оливи у вогонь пристрастей підлило й підписання офіційним Токіо Лондонського військово-морського договору. Це була багатостороння угода, яку 22 квітня 1930 року уклали Велика Британія, Японія, Франція, Італія та Сполучені Штати. Документ регулював норми ведення підводної війни, контролював будівництво і використання крейсерів та есмінців та обмежував морське суднобудування. Підписання цього договору стало причиною запеклих суперечок усередині військового міністерства та загалом уряду Японії. Чимало політиків і військовиків уважали умови Лондонської угоди несправедливими і невигідними для Японії. І хоча сам Інукай також критикував основні положення Лондонського договору, численні опоненти вважали саме його причетним до підписання цього документа.
Група молодих офіцерів хотіла повалити уряд і встановити військову диктатуру, надавши імператорові додаткових повноважень.
Однак спроба державного перевороту не вдалася. Змовники також скоїли напади на резиденції лорда-зберігача Таємної печатки Японії Макіно Нобуакі та колишнього прем’єра Сайондзі Кіммоті, крім того, до штаб-квартири банку “Міцубісі” та до кількох електричних підстанцій було кинуто ручні гранати. Але зрозумівши, що їхні дії не знайшли широкої підтримки народу й армії та що спроба перевороту провалилася, змовники таксі приїхали до штабу поліції й здалися правоохоронцям.
19 травня 1932 року відбувся урочистий похорон Інукая. Церемонія прощання проходила у великій залі офіційної резиденції прем’єр-міністра. Співчуття з приводу загибелі очільника японського уряду висловили політичні лідери та громадські діячі багатьох країн. Серед них був і славетний комік Чарлі Чаплін. У день замаху він саме перебував у столиці Японії й обідав із сином Інукая, тож довідався про вбивство водночас із ним.
Змовники, які вбили Інукая Цуйосі, а ними була група молодих патріотично налаштованих офіцерів, постали перед військовим трибуналом. На суді вони заявили, що вбивство голови уряду спланували, прагнучи таким чином врятувати країну. Громадськість стала вважати молодих офіцерів героями, тоді як загиблого прем’єра — винуватцем трагедії.
Десятки тисяч громадян Японії надіслали на адресу суду заяви з підтримкою обвинувачених. Зокрема, 11 юнаків з міста Ніїгата надіслали суду листа, в якому заявили, що бажають, аби їх стратили замість 11 підсудних заколотників. Щоб суддя не сумнівався в серйозності їхніх намірів, вони відрізали собі сім пальців і вклали до конверта. Такий суспільний тиск став причиною того, що врешті-решт убивцям ухвалили м’які вироки, а через кілька років усіх їх помилували та звільнили. Після цього офіцери продовжили свою військову службу в Маньчжурії та інших регіонах Китаю, що були захоплені японською армією.
Іван ГАВРИШ
