Недаремно кажуть, що багато подій у світі весь час повторюються, але вже як фарс. Так, ніби історія світу йде по спіралі, але щоразу все більш спотворено.
Не дивно, що кремлівського диктатора, який так хоче бути сильним і войовничим, вважають лише блідою копією навіть найогидніших тиранів минулого. За невмінням зімітувати хоча б якусь видимість дотримання демократичних норм Путін програє майже всім їм: і лідеру італійських фашистів Муссоліні, і португальському диктатору Салазару, і гаїтянським правителям, батькові й синові Дювальє, відомим як “Тато Док” та “Бейбі Док”, й іранському релігійному діячу Хомейні.
А от на кого схожий головний окупант, так це на Адольфа Гітлера. У багатьох моментах він настільки детально копіює дії та аргументацію лідера Третього Рейху, що це вже не можна не помітити. Адже Гітлер також фабрикував докази та вигадував найнедолугіші пояснення того, чому Німеччина повинна загарбати ті чи ті держави.
Згадаймо референдуми бісноватого фюрера.
1934. І президент, і канцлер
Це був референдум про доцільність об’єднання в одних руках, руках Гітлера, посад глави держави та керівника уряду. Посада президента Німеччини стала вакантною 2 серпня 1934 року після смерті чинного лідера Німеччини Пауля фон Гінденбурга. Про те, що цей славетний німецький полководець Першої світової війни невиліковно хворий, було відомо давно, тому його смерть не стала для нацистів несподіванкою.
1 серпня 1934-го, коли смерть Гінденбурга була неминучою, Гітлер змусив кабінет міністрів ухвалити “Закон про найвищу державну посаду Рейху”, який об’єднав посади президента та глави уряду під титулом лідера (фюрера) і рейхсканцлера. Гінденбург помер наступного дня, а через дві години Гітлер видав указ, яким оголосив, що “згідно із законом, прийнятим кабінетом міністрів за день до смерті президента, функції канцлера та президента поєднуються в одній особі”. Адольф Гітлер оголошувався верховним головнокомандувачем та главою держави.
У найближчу неділю повинні були відбутися позачергові президентські вибори, однак замість них був проведений референдум, який мав “підтримати” це рішення. Його результат був вирішений ще до проведення, адже в країні на той час уже не було ніякої опозиції нацистам.
Нацисти також використовували залякування виборців та фальсифікації результатів голосування, щоб забезпечити велику кількість голосів “за”. Зокрема, на виборчих дільницях розмістили штурмовиків, а членів компаній, профспілок та інших організацій змушували йти до дільниць у супроводі активістів НСДАП, а потім голосувати публічно. Подекуди прибирали кабінки для голосування або над входами вивішували транспаранти з написом “Сюди входять тільки зрадники”, щоб перешкоджати таємному голосуванню.
Не дивно, що за таких умов за об’єднання вищих державних посад проголосували 38 394 848 осіб (89,93%). Проти — 4 300 370 (10,07%). 873 668 бюлетенів були визнані недійсними. У результаті після проведення референдуму Гітлер об’єднав у своїй особі вищі державні посади, прийняв титул “фюрер і рейхсканцлер”.
1935. Референдум про долю Саару
Після того, як Німеччина програла Першу світову війну, її було визнано винуватицею Першої світової та покарано: політично, економічно, територіально тощо. Серед покарань було й відторгнення від Німеччини Саарського вугільного басейну. Згідно з мандатом Ліги Націй від 1920 року цим регіоном протягом 15 років мала керувати комісія, призначена Лігою, тоді як контроль над вугільними шахтами був наданий французам, які привласнювали доходи як частину своїх репарацій. Коли Адольф Гітлер прийшов до влади в Німеччині, деякі з його політичних опонентів знайшли притулок у Саарі, де вони стали пропагувати ідею продовження дії мандата Ліги Націй.
Однак переважна більшість людей, які там жили, були німці, в середовищі котрих була вкорінена ворожість до Франції. Після п’ятнадцяти років правління на території Саару мав відбутися референдум. Більшість політичних груп у Саарі спочатку підтримували його повернення до Німеччини, однак після приходу до влади Адольфа Гітлера його супротивники почали відчувати сумніви та побоювання. Зокрема, представники лівих сил — комуністи та соціалісти, виступили за те, щоб Ліга Націй продовжила своє управління Саарським басейном, а сам плебісцит був відкладений, доки нацистів не усунуть від влади в Німеччині. Римо-католики розділилися щодо повернення до німецького правління.
Щоб здобути перемогу на референдумі, нацисти вдалися до “суміші умовлянь та жорстокого тиску”. Нацисти займалися залякуванням, шпигунством, таємними доносами, викраденнями, перехопленням листів і телеграм, прослуховуванням телефонних розмов тощо. У листопаді 1934 року, побоюючись збройного втручання Франції, нацистський уряд Німеччини змінив свою тактику та знизив войовничість. Йозеф Бюркель, комісар Гітлера в регіоні, заборонив прихильникам нацизму носити уніформи в 25-мильній зоні вздовж кордону Саару в період з 10 січня по 10 лютого 1935 року. Він також заборонив мітинги, паради та ходу в цьому районі. Інший нацистський лідер Саару, Якоб Пірро, наказав своїм послідовникам дотримуватися найсуворішої дисципліни та ввів суворі покарання за будь-які порушення. Референдум було проведено 13 січня 1935 року. За його результатами, понад 90% виборців висловилися за возз’єднання з Німеччиною, 9% голосували за дотримання статус-кво як підмандатної території Ліги Націй і менше 0,5% віддали перевагу об’єднанню з Францією.
1938. Референдум про аншлюс Австрії та Німеччини
З приходом до влади Гітлера ідея про приєднання до Третього Рейху території Австрії стала частиною офіційного курсу зовнішньої політики Німеччини. Але в самій Австрії до цієї ідеї поставилися без ентузіазму, а австрійський канцлер Дольфус навіть заборонив діяльність НСДАП і нацистських організацій, змусивши місцевих гітлерівців втікати до Німеччини. Але поступово ситуація стала змінюватися. Зрозумівши, що грубі методи впливу не дають бажаного результату, німецький уряд змінив тактику, підключивши до роботи свої спеціальні й силові служби, та значно збільшив дипломатичний тиск на новий австрійський уряд на чолі з канцлером Куртом фон Шушнігом. Намагаючись уникнути поглинання своєї країни Німеччиною, австрійський канцлер Курт фон Шушніг оголосив плебісцит (референдум) про незалежність Австрії, але під тиском офіційного Берліна змушений був скасувати його.
Врешті 12 лютого 1938 року австрійського канцлера викликали в резиденцію Гітлера в Берхтесгадені, де під тиском він був змушений підписати пред’явлений йому ультиматум з трьох пунктів, що фактично перетворювали країну на протекторат Німеччини: лідер австрійських нацистів Артур Зейсс-Інкварт призначався міністром внутрішніх справ та начальником розшукової поліції, що забезпечувало нацистам повний контроль над австрійськими правоохоронцями; оголошувалась нова політична амністія для нацистів, які ще мали обмеження волі або громадянських прав; австрійська нацистська партія виходила на передові позиції на австрійській політичній сцені. Того ж дня німецька армія зайняла територію Австрії, а 13 березня Гітлер урочисто в’їхав до Відня. Постало питання легітимізації захоплення австрійських земель. Натомість 10 квітня 1938 року в Австрії відбувся референдум про аншлюс (приєднання) з Німеччиною, який проходив разом з аналогічним референдумом у самому Рейху. Він проходив в атмосфері сильного тиску з боку нацистського керівництва — навіть на самих бюлетенях діаметр осередку “за” аншлюс був майже вдвічі більшим, ніж “проти”.
Членів компаній, профспілок та інших організацій змушували йти до дільниць у супроводі штурмовиків, а потім голосувати публічно.
Варто зазначити, що провідні західні країни майже не відреагували на аншлюс Австрії. І це, незважаючи на те, що Сен-Жерменський мирний договір 1919-го гарантував суверенітет Австрії. На підставі цієї міжнародної угоди в 1931 році Німеччині та Австрії було відмовлено навіть в укладенні митного союзу. Проте до 1938 року ситуація в Європі змінилася — Австрія вже майже втратила суб’єктність і не могла протистояти експансії Рейху, який набирав могутність. Тож не дивно, що коли австрійський канцлер Курт Шушніг відповів на погрози Гітлера, що Австрія не самотня у світі й вторгнення у країну, ймовірно, означатиме війну, фюрер зневажливо посміхнувся: “Не вірте тому, що хтось у світі може цьому перешкодити! Італія? Про Муссоліні я не турбуюся; з Італією мене пов’язує тісна дружба. Англія? Вона не рушить пальцем заради Австрії... Франція? Тепер її час минув. Досі я досягав усього, чого хотів!”
Відома фраза британського прем’єр-міністра. У листопаді 1937 року через міністра закордонних справ Великої Британії Н.Чемберлен дав зрозуміти Гітлеру, що заважати аншлюсу не стане, підтвердивши це публічно: “...Ми не повинні обманювати, а тим більше не маємо обнадіювати малі слабкі держави, обіцяючи їм захист з боку Ліги Націй та відповідні кроки з нашого боку, оскільки ми знаємо, що нічого подібного не можна буде зробити”.
А на надзвичайному засіданні уряду Чемберлен підтвердив слова нацистського фюрера й оголосив вирок альпійській державі: “Жодна держава не скаже: “Якщо ви йдете на війну через Австрію, ви матимете справу з нами. Принаймні зараз так питання не стоїть”.
Після цього аншлюс став неминучим. Результат голосування був приголомшливим — 99,73% австрійців віддали свої голоси за злиття з Німеччиною за загальної явки 99,71%. Населення самої Німеччини також активно вітало приєднання Австрії — за аншлюс проголосувало 99,08% виборців за майже 100% явки. У результаті населення Третього Рейху зросло на 17%, а до складу вермахту влилося шість австрійських дивізій.
