Цей тиран увійшов в історію як один із найкривавіших диктаторів усіх часів. За його правління на величезній території від Тихого океану до Дунаю і Карпат знищено і репресовано десятки мільйонів людей.
А проте в нинішній Росії Сталіна досі вважають мало не взірцем справжнього правителя, він кумир мільйонів. Учасники соціологічних опитувань уже не раз його, ката багатьох народів світу, називали серед найвидатніших діячів країни-агресора.
Але мало хто знає, що найближчі соратники Йосипа Сталіна не просто вважали його узурпатором (звісно, вже після смерті тирана), який вбив своїх найближчих товаришів по партії та запровадив “культ особи”, але підозрювали у тому, що в молоді роки він був... агентом царської охранки. Себто стукачем.
Несподіване відкриття екссоратників
Це сталося приблизно через рік після смерті Йосипа Сталіна. Ще не розвіявся ореол над іменем померлого “батька народів”, і міф сталінізму далі міцно сидів у головах більшовицьких вождів, коли раптом на одному із засідань Політбюро ЦК КПСС тодішній голова КГБ Іван Сєров шокував його членів несподіваною заявою. Зі слів Сєрова випливало нечуване: “вождь народів” був мерзотник і, ймовірно, мав якісь особливі взаємини з царською охранкою.
Баку, 23 березня 1910 року.
Ця заява прозвучала як грім з ясного неба. На підтвердження своїх слів Сєров показав архівні документи про те, як Сталін у молодості, перебуваючи на політичному засланні, згвалтував маленьку дівчинку. Тоді в Сибіру вибухнув страшенний скандал.
Джугашвілі викликали для пояснень у жандармське відділення, де він попросив вибачення у батьків дитини і пообіцяв згодом з нею одружитися. Та його репутація в очах політичних в’язнів була безнадійно зіпсована. Не дивно, що, прийшовши до влади, насамперед він розправився із тими каторжанами, які пам’ятали про темні плями в його житті.
Гвалтівник дітей, який називав себе марксистом, мав ще й якісь незрозумілі контакти з охранкою. І це все “вождь народів”?!
Тож чи був Йосип Сталін агентом царських спецслужб? Колишній в’язень ГУЛАГу, історик Роман Бракман запевняв — так! Такої ж думки дотримувалася й колишня каторжанка, а згодом членкиня комітету партійного контролю при ЦК КПСС, активна участниця реабілітації осіб, репресованих сталінським режимом, Ольга Шатуновська, яка й оприлюднила інформацію про викриття “гвалтівника Сталіна”, покликаючись на особисту розмову з Микитою Хрущовим. І на підтвердження цього наводили інші документи охранки та спогади соратників Сталіна, які можуть свідчити про його співпрацю з царським режимом.
У 2001 році Бракман опублікував книжку “Таємна папка Йосипа Сталіна. Приховане життя”, в якій зібрав усі найбільш значущі факти, які можуть свідчити про те, що у “вождя всіх народів” був свій “скелет у шафі”. І цей “скелет” — співпраця з царською охранкою, твердить історик.
“Гріхи молодості”
Йосипові було всього 11 років, коли у п’яній бійці загинув його батько Віссаріон Джугашвілі. На той час майбутній “вождь народів” був звичайним вуличним хуліганом у грузинському місті Горі, де у той час він мешкав разом із матір’ю. Загалом про молоді роки його життя вкрай мало інформації. Зокрема, про те, що робив Йосип після травня 1899 року, коли покинув навчання у духовній семінарії.
У той час він давав уроки російської мови дітям із багатих сімей. Був серед його учнів і Симон Тер-Петросян, який згодом стане більшовицьким терористом на псевдо “Камо”. Цей чоловік прославився не так ідеологічними чи організаційними здобутками, як своїми... бандитськими акціями. На початку 1900-х “Камо” — один з найактивніших революціонерів-терористів, які грабували банки та багачів, проводячи так звані експропріації їхніх коштів на користь Російської соціал-демократичної робітничої партії.
А 17 червня 1902 року в документах Батумської кримінальної поліції вперше з’явилася інформація про молодого місцевого бандита на псевдо “Коба”, якого у кримінальному світі знали під іншим прізвиськом — “Чопур”, або “Чопко”, що в перекладі з грузинської означає “Рябий”. Два місяці перед тим його було затримано під час облави як такого, що не мав постійного місця проживання і паспорта. Жандармам чоловік назвав свої справжні ім’я та прізвище. Це і був марксист Йосип Джугашвілі.
Джугашвілі далі займався “ексами” — “експропріаціями”, як марксисти називали звичайні грабунки.
Тоді ж проти нього порушено кримінальну справу, в якій були дві фотографії (анфас і профіль) і запис: “Ріст два аршини півтора вершки (тобто приблизно 163 см); середньої будови тіла; вік 23 роки. Другий і третій пальці лівої ноги зрощені. Волосся, борода і вуса темні. Ніс прямий і довгий. Лоб прямий і низький. Обличчя подовжене, смагляве, зі слідами від віспи”.
А 17 червня того року з’явився документ за підписом начальника Батумського охоронного відділення полковника С. Шабельського. Прочитавши рапорт підлеглих про затримання Джугашвілі, він наклав на документ резолюцію: “Звільнити, якщо погодиться давати жандармському управлінню інформацію про діяльність соціал-демократичної партії”. І “Рябого”... звільнили.
Але чи погодився “Коба” доносити на своїх товаришів? Зі слів Бракмана, Сталін таки став донощиком. Зокрема, на доручення спецслужб у підпільній друкарні, яка перебувала під наглядом агентів охранки (у той час доволі поширений спосіб контролю антидержавних елементів), розпочав випуск листівок антидержавного змісту. Одним із його помічників став бандит-нальотчик “Камо”-Тер-Петросян, який навряд чи здогадувався, що кожен їхній крок контролюють жандарми.
Потім було нетривале заслання в Сибір, з якого незабаром Сталін утік у Тифліс і перейшов на нелегальне становище. При цьому разом з “Камо” та іншими бандитами Джугашвілі поновив “екси” — “експропріації”, як завуальовано марксисти називали звичайні грабунки для поповнення партійної скарбниці. Загалом у 1905 — 1908 роках на Кавказі скоєно 1150 актів терору. Вважають, що “Коба” і “Камо” до багатьох із них мали безпосередній стосунок.
Найрезонансніша і, мабуть, найкривавіша експропріація сталася 26 червня 1907 року на Єреванській площі в Тифлісі, коли банда “Камо” пограбувала карети казначейства, які перевозили гроші з пошти в місцеве відділення Держбанку. Тоді до рук марксистських грабіжників потрапило майже 250 тисяч рублів, що у перерахунку за сучасним курсом становить майже 6 мільйонів доларів. Згодом ці гроші “Камо” особисто передав Леніну, який у той час перебував у Фінляндії.
Із заслання — додому
І, цікава річ, тривалий час така діяльність Сталіна була цілковито безкарною. Не дивно, що, як пізніше згадував Микита Хрущов, серед старих партійців поширилася думка, що молодий Джугашвілі співпрацював з охранкою, бо без її допомоги, мовляв, неможливо було здійснити так багато вдалих втеч із північного заслання.
Наприклад, ходили чутки, що свою втечу з Іркутської губернії на початку 1904 року Сталін організував саме з допомогою жандармів. Це й не дивно, адже у сибірське село Нова Уда він прибув 9 грудня 1903 року і вже 17 січня 1904-го, тобто через 39 днів, з фальшивими документами залізницею втік додому, у Тифліс. А криваве пограбування банку, за котре йому загрожувала шибениця, узагалі минулося безкарно. І це неабияк дивувало його соратників по підпільній боротьбі.
Уже згадувана членкиня КПК совєтської компартії, екскаторжанка О. Шатуновська наводила розповідь колишнього в’язня царизму Б. Іванова (він підтвердив історію про випадок зі згвалтуванням у 1914 році дівчинки і дивну поблажливість охранки до “Коби”) про те, як того ж року його разом зі Сталіним етапували із заслання в Туруханську у Красноярськ, щоб відправити на фронт Першої світової. При цьому здивований Іванов помітив, що революціонер і ворог царизму Джугашвілі фактично керує своїм же жандармським супроводом.
То він раптом захотів, аби їхні сани їхали льодовим покриттям замерзлого Єнісею — вартові так і вчинили. Побачивши на горизонті якесь поселення, Сталін скомандував їм там зупинитися і переночувати. Жандарми й тут не заперечували. Але найдивніше сталося вже після прибуття в Красноярськ. Там жандарми відпустили Сталіна, як то кажуть, на всі чотири вітри, а на фронт забрали тільки Іванова. Після цього майбутнього “вождя всіх народів” стали уникати всі політичні в’язні царизму.
Папка з компроматом — причина “Великого терору”?
Як твердить Р. Бракман, після Жовтневого перевороту всі матеріали колишньої царської поліції і Надзвичайної слідчої комісії Тимчасового уряду були перевезені в Москву. Але над цими паперами стали працювати щойно у 1926 році. Керівник ЧК Фелікс Дзержинський 18 липня 1926 року передав Сталінові знайдені в архівах документи, що викривали членів партії і совєтських чиновників у співпраці з царською охранкою. Спершу, звісно, ознайомившись з ними.
Через два дні, 20 липня 1926-го, виступаючи на пленумі ЦК, Дзержинський раптом відчув нездужання. Під час промови він кілька разів пив воду зі склянки, в яку її періодично наливали. Раптом він зблід і непритомний впав на трибуні. Його винесли у вестибюль, де він і помер, — за офіційною версією, від серцевого нападу.
Згодом матеріали з цієї папки нібито розійшлися серед багатьох високопоставлених діячів ВКП(б), армії та спецслужб, що, як твердить історик, стало однією з причин масового терору. “Вождь народів” нищив усіх, хто міг знати правду про його минуле.
Подейкували, що саме тому 1918 року він відмовився допомогти так званій Бакинській комуні, бо був зацікавлений у смерті її очільника С. Шаумяна. Причина: у 1908-му той був заарештований поліцією на квартирі, про яку знав тільки Й. Сталін, а тому вважав його пов’язаним з царською охранкою і винним у своєму арешті.
Як згадував син Г. Маленкова Георгій, коли у 1939-му його батько наказав відчинити сейф керівника НКВД Миколи Єжова, який був уже в немилості, “там були знайдені особисті справи, які Єжов порушив на багатьох членів ЦК, між ними і на Маленкова та навіть самого Сталіна. Як компромат на Сталіна зберігалася записка одного старого більшовика, в якій висловлювалася підозра про зв’язок Сталіна з царською охранкою”.
А вже згадувана О. Шатуновська у своїй книжці розповіла про долю відомого діяча РСДРП Б. Шеболдаєва, який працював секретарем Північнокавказького крайкому. У 1936 році Шеболдаєва викликали до Сталіна, який доручив йому поїхати в Новочеркаську в’язницю, в ізолятор для політичних в’язнів, і переговорити зі старою більшовичкою Варсенікою Каспаровою, яка добре знала сталінське минуле.
Шеболдаєв повинен був сказати Каспаровій: якщо вона відмовиться від того, що говорила на адресу “вождя народів”, то він забуде про кривду і збереже її життя. Почувши це, Каспарова зірвалася з тюремного ліжка і люто закричала: “Я знаю, що Сталін — провокатор, агент царської охранки! Казала це і буду казати до самої смерті, ніколи не відмовлюся від цих слів”.
Повернувшись у Москву, Шеболдаєв розповів про свій візит. Через рік його заарештували і розстріляли. У 1941 році розстріляли Каспарову.
Чи правдиві ці історії, нехай кожен вирішує сам. Одне відомо достеменно: у 1930 — 1940-х роках із закритих і неопрацьованих архівів періоду царської Росії було вилучено та знищено чимало документів, які подавали у непривабливому світлі минуле кривавого диктатора совдепії.
