Зізнайтеся, ви теж дивуєтеся людям, які виходять на пробіжку кожнісінького дня? Мене такі завжди вражали, я захоплювався їхнім запалом.
А якось прочитав про народ тараумара (живе на північному заході Мексики), представники якого щодня набігають по 60 чи 80 кілометрів. Тоді й вирішив остаточно, що візьму участь у марафонському забігу. Втім для початку обрав більш реальну дистанцію — півмарафон, 21 кілометр.
Так у 18 років я кинув собі виклик. Пригадую, це був третій день нового року. Люди досі святкують, а мені — сніг в обличчя, мороз обпікає щоки, біжу. Біг уповільнюється. Та бажання довести собі, що можу добре бігати, переважає.
Щоб не виникало спокуси відмовитися від задуманого, 13 січня зареєструвався на півмарафон, який був запланований на 14 квітня.
Далі склав план тренувань, одягнув навушники — і побіг.
Наступні півтора місяця минули досить вдало: я не відхилявся від плану та, як мені здавалось, наближався до тої фізичної форми, яка б дозволила пробігти півмарафон орієнтовно за 1 годину і 45 хвилин. Ноги мої ставали підкачані, я схуд. Та, як згодом виявиться, насправді я наближався до перевантаження і травми.
Наприкінці зими під час тренування раптом відчув біль у коліні.
Не проконсультувавшись із лікарем, вирішив — мазі буде достатньо. За півтора тижня знову став бігати, та на пробіжці ще більше травмував коліно. Відчував біль майже при кожному згині. Інколи навіть кричав від болю.
Тоді в хід пішло все: холодний компрес, мазі. Після візиту до лікаря — плюс таблетки та бандаж на коліно. Про будь-яке фізичне навантаження довелось забути майже на місяць.
У чому причина? Можливо, погано розім’явся до того, як почати бігати, або ж — через систематичне ігнорування заминки після бігу... Так, моя вина. Бо розминка й заминка — це святе!
Лише уявіть, як мені було важко 14 квітня, у день півмарафону. У соцмережах бачив фото людей, які тішаться власному рекорду, а моя радість — що можу нарешті ходити без страждань...
Втім в останній день травня я таки зареєструвався на тернопільський марафон і чекав його дати — 16 червня — чи не більше, ніж власного дня народження.
Отож! 9.00. 16 червня. Тернопіль. Температура повітря +25. Я біжу!
Перше, що я збагнув на цьому напівмарафоні, — не варто зі старту мчати так, щоб одразу обігнати всіх суперників. Не слід думати, що темп, з яким ти біжиш зі схилу, є комфортним на всю дистанцію. І ще одне — треба пити воду.
Я ж повз перший пункт гідратації пробіг, бо мені було добре й легко. Не врахував, що організм втрачає дуже багато рідини, особливо в спеку...
Ось другий кілометр: я обганяю пейсмейкерів, котрі кілометр долають приблизно за 4 хвилини 45 секунд, із думкою “класно!”
Четвертий кілометр: сходи? Бігти по сходах важко, але нехай — переживу. Шостий кілометр: водааааа... де моя вода?.. Десь між шостим і сьомим: ого, важкувато дихати.
Дев’ятий км: все — переходжу на крок, а далі — біжу повільніше. П’ятнадцятий кілометр: знову ця клята гірка?! О ні, тут я бігти не буду — трохи пройдусь.
Двадцятий кілометр: знову з бігу перейшов на крок. Фінішний поворот: давай, ще трохи — і можна відлежатися на траві, у тіні дерева.
Фініш! Радів так, ніби пробіг не 21, а всі 42 кілометри! Тепер розумію, чому кожному фінішеру чіпляють на шию медаль: за скільки б часу ти не пробіг — це успіх!
А момент, коли ти досягаєш своєї цілі, солодший, ніж найдорожче морозиво в світі:)
Отож, мій офіційний результат — 1:58:34. У спорстмена, який пробіг першим, — 1:14:04. У мене — 147-ме місце із 300, котрі фінішували (скотився із 82-го місця на 7-му кілометрі).
Уже на фініші познайомився з одним із учасників, який представився так: “Мені 70 років, бігати я розпочав у 42”.
Тепер маю приклад того, який вигляд повинен мати український пенсіонер: усміхнений, підтягнутий, який досягає мети. Я теж таким буду. Тепер я це знаю.
До речі, невдовзі планую ще один або й два забіги в різних містах України. Може, там і зустрінемось?
Читайте також про те, як тренуються українські зірки екзотичного виду спорту.
Тарас ЖЕРЕБЕЦЬКИЙ
