За час мандрівки Василь Катола вже побував у семи областях. Останнім пунктом призначення має бути вже звільнена від російських окупантів Луганщина.
“Свою історію почну з розповіді про депресію, — каже Василь Катола. — Спочатку я розчарувався у професії, яку обрав, — стоматології. Далі почав працювати у сфері туризму, проте через пандемію коронавірусу мій бізнес був знищений. У мене опустились руки, я не бачив сенсу в житті... Увесь 2021 рік вибирався з боргової ями. А потім став шукати себе. І знайшов — уже коли почалось повномасштабне вторгнення — у волонтерстві. Допомагав сусідам, стареньким, розносячи їм ліки та продукти, наглядав за квартирами та доглядав тварин, яких залишили друзі, що повиїжджали з Києва”.
На початку грудня минулого року товариш Василя поїхав на фронт. Вони весь час підтримували зв’язок, чоловік допомагав бійцю фінансово. “Але мене мучила думка, що от він там, на фронті, а я у квартирі в столиці, — каже Василь. — Тоді у мене виникла ідея організувати маршрут, щоб обійти всю країну, 6900 кілометрів — така протяжність нашого кордону. Паралельно хотів збирати кошти на потреби ЗСУ. Також — побачити та відчути, як живуть люди в тому чи іншому регіоні, чим вони різняться і що їх об’єднує.
Із собою вирішив взяти і свого собаку Цигана породи чорний тер’єр. Пес, до речі, взагалі випадково опинився у мене два роки тому. Його хотіла прихистити моя сестра зі США, але через спалах сказу собаку не взяли на літак, він лишився в Україні. І став мені найкращим другом та підтримкою”.
Свій похід Василь Катола почав 25 грудня зі столичної площі Перемоги. В дорогу взяв одяг, рушники, їжу для себе та собаки. У соцмережах опублікував реквізити карток. На одну люди можуть надіслати кошти для ночівлі мандрівника та харчування песику, на іншу — для ЗСУ. На середину березня в “банці” Василя — трохи більше як 20 тисяч гривень для ЗСУ.
“З Києва я рушив до Ірпеня. Було непросто йти, адже багато територій досі залишаються замінованими”, — згадує Василь.
Опісля чоловік вирушив на Житомирщину, а звідти — на Вінниччину, Хмельниччину, Тернопільщину, Львівщину, звідки він родом, Івано-Франківщину. Тепер перебуває на Закарпатті.
“Стараюся будувати маршрут так, аби захопити якнайбільше міст та сіл. У деякі області ще буду повертатись, — каже Василь. — Середня наша швидкість руху — 18 кілометрів. Йдемо біля автобанів, але якщо є альтернативна дорога селами — обираємо її”.
Циган зазвичай біжить перед господарем і потім чекає на нього. В одному із населених пунктів песику подарували жовто-блакитну краватку, яку Василь вчепив йому на шию. Тож такий пес-патріот привертає неабияку увагу людей.
Раціон у чоловіка та його хвостатого друга простий. Каже, що дуже виручає в дорозі сало, воно гарно зберігається і дає відчуття ситості, тож завжди має його в рюкзаку.
За словами Василя, він відвідав 42 країни світу, але Україна для нього все одно найкраща, наймиліша. “Бо рідна, — додає він. — Я продовжую свій маршрут. Влітку хочу потрохи рухатись на схід, вірю, що тоді деокупованих населених пунктів побільшає. А перемогу України у війні планую святкувати на Луганщині”.
