Як засвідчує опитування компанії Ratung group/Rating Lab, діти, які зазнавали знущання, можуть удвічі або втричі частіше переживати значний стрес, ніж їхні однолітки, які не потрапляли в такі ситуації.
— Зазвичай булінг — це не якась одна дія, а цілий комплекс образливої та насильницької поведінки, — каже Маріанна Ткалич, директорка Rating Lab, докторка психологічних наук. — Найчастіше діти стикаються з ігноруванням (61%). Це один з видів булінгу, і його не варто недооцінювати. Адже систематичне ігнорування спричиняє те, що у психології називають “травмою розвитку”, яка в майбутньому може призвести до психічних розладів. Майже половина підлітків (49%) відчуває на собі насмішки, знущання. Близько третини (30%) стикаються з погрозами та залякуванням. 28% підлітків нині є жертвами фізичного насилля — коли навмисне б’ють, штовхають, роблять боляче. А 27% зазнають кібербулінгу, тобто знущання в інтернеті, коли соціальні мережі використовують для цькування — наприклад, для поширення особистої інформації чи фотографій.
— Дівчата переживають щодо булінгу більше, ніж хлопці: 40% дівчат і 24% хлопців бояться потрапити в такі обставини, — додає дитяча та сімейна психологиня Світлана Ройз, яка також брала участь у дослідженні. — Але хлопці частіше, ніж дівчата, стикаються з булінгом фізичним. Щоправда, ігнорування як вид булінгу поширене серед дівчат і хлопців приблизно однаково.
— Не можна вважати, що булінгу нині стало більше, — зазначає дитяча психологиня Антоніна Радченко. — Просто на факти цькування тепер частіше звертають увагу. До слова, булінг, на відміну від звичного конфлікту, стається систематично, тобто повторюється неодноразово протягом певного часу. При цьому агресор має фізичну, психологічну чи будь-яку іншу перевагу над жертвою. І дії агресора спрямовані на завдання шкоди, приниження чи залякування жертви.
— Як булінг впливає на дітей?
● М. Ткалич:
— Він посилює стрес. Підлітки, які часто стикаються із цькуванням, удвічі-утричі частіше переживають психологічне напруження, ніж їхні однолітки, які не зазнавали булінгу. Особливо сильним чинником стресу є погрози й залякування. Як засвідчило наше дослідження, більш як третина (36%) підлітків, які вже відчували на собі булінг, зізнаються у страху знову опинитися у такій ситуації. А от серед дітей, які не стикалися з булінгом, частка тих, хто боїться цькування, значно менша — 22%. Зауважу, що підлітки, які мають друзів, стикаються з булінгом рідше.
● А. Радченко:
— Цькування призводить до тривожних та депресивних станів, викликає суїцидальні настрої. Дитина, яка зазнає булінгу, може відчувати біль голови, мати проблеми зі шлунком та сном. Постійний стрес послаблює імунну систему — дитина стає більш схильною до хвороб.
Жертви булінгу часто почуваються самотніми і мають занижену самооцінку. Постійна загроза спричиняє безпорадність, страх, руйнує здатність до формування стосунків з однолітками. Діти уникають спілкування та втрачають цікавість до хобі й навчання.
— А яка роль батьків і вчителів у запобіганні булінгу?
● С. Ройз:
— Що тісніші контакти у дитини з батьками, то менший ризик того, що вона стане жертвою цькування. До речі, підлітки, які зазнають булінгу, рідше говорять з батьками про свої переживання.
У школах, де вчителі часто готові втручатися у ситуації можливого булінгу, випадки цькування трапляються рідше. А підлітки у таких навчальних закладах більше довіряють дорослим і готові просити в них про допомогу.
● А. Радченко:
— Якщо вчителі підозрюють, що є булінг, але не протидіють проблемі, то це можна вважати службовим злочином.
Батьки повинні захищати своїх дітей. У разі булінгу неправильно казати: “Всім у таких ситуаціях важко. Розбирайся сам!” Синові чи доньці треба допомогти, бо зазвичай вони ще не мають досвіду залагодження проблем. Важливо, щоб батьки виховували у своїй дитині впевненість, розвивали у ній навички спілкування та розв’язання конфліктів, сприяли формуванню здорової самооцінки. І головне — треба створювати довірливе середовище в сім’ї, щоб дитина не боялася розповідати про свої проблеми.
