Смертність в Україні, за даними Держстату, втричі перевищує народжуваність. Центральне розвідуправління США повідомляє, що наша країна посідає перше місце у світі за рівнем смертності та останнє за рівнем народжуваності.
Однак річ не в різкому зростанні смертності як такому, кажуть аналітики. Останнім роком, коли народжуваність перевищувала смертність, був 1990-й. Далі тривав різкий спад аж до 2002-го, коли кількість нових українців знову пішла вгору. Так було десять років, але після 2012-го почався новий спад, який спостерігаємо досі. Головна проблема України — зниження рівня народжуваності та найкоротша тривалість життя в Європі. Експерти б’ють на сполох: що буде з нашою нацією через 50 — 100 років? Хто населятиме найбільшу країну Європи — українці чи біженці з інших держав?
— На жаль, українці як нація вимирають, — каже професорка Української військово-медичної академії, громадська діячка Ольга Богомолець. — Велика війна, що призвела до загибелі щонайменше десятків тисяч українців та виїзду за кордон мільйонів біженців, лише прискорила демографічну тенденцію, яка панувала в Україні з початку незалежності.
У 2024 році смертність в Україні втричі перевищила народжуваність. Померло 495,1 тисячі осіб, а народилося лише 176,1 тисячі. Останнім роком, коли народжуваність у нашій країні перевищувала смертність, був 1990-й. Далі число новонароджених почало стрімко падати. На початку “нульових”, коли економіка перебувала на піднесенні, воно дещо зростало, але так ніколи й не стало більшим за число померлих. А з 2013-го народжуваність знову полетіла донизу, й досі це спостерігаємо.
Щодо смертності, то, сягнувши піку в 1995-му, вона залишається стабільною (за винятком ковідних 2020 та 2021 років) і навіть знижується — через зменшення кількості населення та відсутності статистики з окупованих регіонів. У 2017-му я, будучи головою комітету охорони здоров’я ВР, мала доступ до реальної статистики (без урахування біженців та загиблих у війні) і розробила шляхом математичного моделювання демографічний прогноз для України з урахуванням лише народжених та померлих.
Згідно з ним, за тодішніми темпами депопуляції, українці мали зникнути як нація у середньому через 180 років (6 поколінь по 30 років). Чернігівська область мала би залишитися без українців через 80 років, Сумська — через 100. За 58 років від населення Черкащини та Кіровоградщини лишиться половина. Західні регіони з кращою екологічною ситуацією та міцнішими сімейними зв’язками протримаються довше, але кінець один, і він сумний для української нації, культури та традицій.
— У нас кількість померлих перевищує кількість народжених уже протягом 30 останніх років, — додає провідний науковий співробітник Інституту демографії, кандидат економічних наук Павло Шевчук. — Народжується, за даними Міністерства юстиції, приблизно 170 тисяч осіб на рік, помирає — 500 тисяч (тепер Мін’юст не оприлюднює даних). Показник сумарної народжуваності становить близько однієї дитини на жінку. Це більш ніж удвічі менше, ніж треба. Вікова структура погіршується ще й тому, що в 1995 — 2005 роках була низька народжуваність. Ті, хто тоді народився, подорослішали й тепер входять у репродуктивний вік. Їх мало, в 1,7 раза менше, ніж тих, які з’явились на світ у 80-х. Щоб виправити демографічну ситуацію, потрібно, щоб це покоління жінок народжувало у три-чотири рази більше, тобто, щоб на одну жінку припадало не 2,1 дитини, а 3 — 3,5.
— На сьогодні головна причина скорочення населення — війна, — певен кандидат економічних наук Олександр Хмелевський. — Загинули десятки тисяч солдатів і цивільних, мільйони людей опинилися на окупованих територіях, мільйони, рятуючись від війни, виїхали за кордон. В умовах війни знижується рівень життя населення, якість медицини, зростають ризики загибелі, поранення. Незрозуміло взагалі, що очікує країну та людей у майбутньому. Усе це призводить до того, що сім’ї відкладають народження дітей, значно зменшується і кількість укладених шлюбів. Водночас через погіршення економічних умов, постійні стреси та загострення хронічних хвороб зростає смертність.
— Які ризики для України виникають через стрімке скорочення населення?
● О. Богомолець:
— Святе місце не буває порожнім — на місце українців, якщо вони зникнуть, прийдуть інші народи зі своїми традиціями та культурою. Найімовірніше, ті, які нині живуть навколо екватора, адже глобальне потепління зробить частину населених сьогодні територій непридатними для життя.
У Західній Європі демографічна ситуація не значно, але краща — місцеве населення поступово заміщують приїжджі з Африки та Близького Сходу. На схід від України слов’ян стрімко замінять вихідці із Середньої Азії (це деякі дослідники війни називають однією з причин російської агресії — прагнення захопити кількадесят мільйонів українців і залишитись країною з переважно слов’янським населенням). Тому, якщо ми не хочемо залишитись лише в підручниках історії, як хозари чи половці, то вже тепер повинні вжити невідкладних заходів.
— Чи може зменшення чисельності населення позначитися на рівні економіки країни?
● О. Хмелевський:
— Тепер немає прямого зв’язку між економічним розвитком та кількістю населення. Твердження про те, що без відновлення чисельності населення українська економіка не зможе розвиватися, — неправда. Доволі сильною була кореляція між чисельністю населення та економічним розвитком ще у ХІХ — на початку ХХ століття, коли виробничі процеси не були механізовані й домінувала ручна фізична праця. Тоді промисловість, сільське господарство, будівництво потребували великої кількості робочих рук. В останні десятиліття ситуація кардинально змінилася — більшість виробничих процесів автоматизовані. Кількість працівників у базових галузях суттєво скоротилася. Нині у багатьох країнах, зокрема в Україні, працює менш як половина працездатного населення. Широке застосування ШІ призведе до масового скорочення працівників, зайнятих інтелектуальною працею.
Про те, що економічного розвитку та добробуту можна досягти при невеликому населенні, свідчить багато прикладів. Наприклад, Люксембург при населенні лише 672 тисячі мав у 2024 році ВВП на рівні 97 мільярдів доларів, Сингапур при населенні 6 мільйонів — 836 мільярдів доларів, що у понад чотири рази більше, як ВВП України. Натомість Судан при населенні 50 мільйонів мав торік ВВП приблизно 31 мільярд доларів. Отже, не чисельність населення рухає економіку, а його якість, зокрема рівень освіти, і технології.
— Яких кроків варто вжити державі, щоб не допустити знелюднення України?
● О. Богомолець:
— Існують дієві способи знизити смертність і збільшити народжуваність. Колись це ефективно зробили фіни — вони зуміли за двадцять років рішучих та свідомих кроків і реформ збільшити середню тривалість життя у своїй країні на 10 років, пропагуючи здоровий спосіб життя та привчаючи людей піклуватися про своє здоров’я, їсти менше солі, контролювати тиск, щоб не помирати від інфарктів та інсультів.
Треба повернути українцям довіру до України. Зробити її конкурентоздатною, такою, у якій люди хотітимуть жити. Як саме цього досягти — тема значно складніша, і без нульової толерантності до корупції руху вперед не буде. Але коли Україна все ж стане бажаним місцем для життя, треба залучити саме тих мігрантів, які нам потрібні: передусім дітей та онуків тих українців, які виїхали за кордон раніше.
Це завдання колись ефективно вирішив Ізраїль. Відродивши свою державу через майже дві тисячі років, Ізраїль запропонував мешканцям усього світу, що мають єврейське коріння, репатріюватись — повернутись туди, де колись жили їхні предки. Вони надають усім цим людям громадянство та можливість реалізувати себе на історичній батьківщині. Цей досвід дуже став би нам у пригоді. Чимало українок сьогодні виходять заміж за іноземців, народжують за кордоном дітей. Наше завдання — щоб їхні діти також вважалися українцями й отримували український паспорт відразу при народженні, як це роблять у США.
— Та навряд чи нині буде багато охочих повернутися в Україну...
— Згодна, але в наших силах змінити країну так, щоб їх ставало все більше. Українці сьогодні стоять на роздоріжжі. Тобто перед вибором. Або вимерти й поступитися місцем іншим, активнішим та життєздатнішим етносам (все — за теорією еволюції). Або пережити нинішню кризу, вийти з неї сильнішими та квітнути на своїй землі ще багато сотень та тисяч літ. Перший крок, аби подолати проблему, — визнати її. Другий — розробити чіткий план дій і дотримуватись його.
— Міністерство соціальної політики розробило проєкт закону, який має підвищити рівень народжуваності та допомогти батькам поєднувати виховання дітей з навчанням чи роботою. Як вважаєте, чи спрацює така ініціатива?
● П. Шевчук:
— На рік чи максимум два такі заходи спрацюють. Але навряд чи кардинально змінять ситуацію. Щоб люди народжували, треба, щоб вони бачили перспективи в країні. Розуміли, що можуть без проблем знайти собі роботу і щоб ця робота була family-friendly (дружньою до сім’ї), оформити доступний кредит на житло, записати дитину в садок, дати їй хорошу освіту тощо. Просто збільшення виплат при народженні дитини до 50 тисяч — мало. Людям потрібна впевненість у завтрашньому дні. Наразі ж у них попереду невизначеність, зокрема й через війну...
